— До мене часто звертаються батьки та вчителі, які скаржаться на те, що їхні діти, учні бояться. Поряд з проявами агресії, негативізму, фобії (страхи) займають чи не “найпочесніше” місце у психічному розвитку як дітей, так і дорослих. Бо страх міняє психологію: заважає вчитися, працювати і, зрештою, жити.
Взагалі, страхи і тривоги, за дослідженнями вчених, — це реалізація інстинкту самозбереження, тобто головна реакція людини на якусь загрозу. Психологи констатують, що найчастіше прямої загрози немає — лише саме відчуття страху чи тривоги, котре створює життєвий дискомфорт. Фобіям, скажемо образно, “все возрасты покорны”. Правда, для декого вони притаманні,бо природно обумовлені, й проходять самі по собі, а в деяких випадках страхи переростають у невроз.
Чого бояться діти?
Це, в першу чергу, — темрява, якісь тварини чи комахи. Трапляється також, що надивившись фільмів жахів, бойовиків (для яких наше телебачення не будує жодних кордонів), дитина стає заручником своєї уяви.
Інші діти бояться залишатися вдома наодинці, без батьків. І це природно, бо з часом, коли дитина виростає, такий страх проходить, і практично не залишає після себе тяжких спогадів або психічної травми.
Є й інша сторона медалі: коли дитина насправді переживає травмуючі моменти у ранньому дитинстві, і ці переживання закладаються у підсвідомості, то пізніше проявляється симптоматичний страх чи тривога на рівні свідомості. Як мені доводилося спостерігати на своїй практиці, діти, які жили в сім’ях, де атмосфера була з дуже поганим емоційним мікрокліматом, пізніше страждали на побічні неврози.
Психологи часто використовують у своїй практиці такий прийом, як малювання страхів. Тобто дитина на аркуші паперу малює свій “страх”, а потім — як вона бореться й перемагає його. В мене був випадок, коли хлопчик, якого лякали старші діти, і, як наслідок, постійно перебував у боязні, намалював себе з мечем. А окремо на аркуші, де були намальовані його “вороги” — теж із мечами, я запропонувала хлопчику замалювати зброю коректором. Потім ми пригадали мультфільм “Мисливці за привидами” і намалювали пастку для цих “ворогів”. І він побачив, що зло спіймане і ним можна керувати, робити все, що завгодно. Такий казково-міфічний спосіб самонавіювання для дітей є нормальним явищем.
Чому дискомфорт?
Треба звернутися до ієрархічної моделі потреб людини. Якщо порушуються якісь види основних потреб, наприклад, потреба у безпеці, любові, то, звичайно, це впливає на відчуття самозбереження. Тобто людина не може себе комфортно почувати, і, звичайно, витрачає набагато більше зусиль на своє життя, і її емоційний стан погіршується. І призводить це до того, що порушується реалізація потреб, без яких людина не може існувати.
Якщо довший час тривають емоційні переживання, хвилювання, то в результаті виникає стрес (термін, запропонований вченим Гансом Сельє). Стрес — це адаптаційний механізм. Але коли цей механізм виснажується, і ми маємо справу з дезстресом, то виснажується й вегетативна нервова система. І саме це призводить до різноманітних порушень. Наприклад, підвищення чи пониження тиску, постійного почуття втомлюваності. І якраз такий стан може супроводжуватися страхом чи тривогою, яку людина не може пояснити.
Психологи радять
1. Приділяти людині (дитині), яка перебуває під впливом певних страхів, більше уваги, любові, тепла, тобто підкріпити потребу у безпеці та емоційному комфорті.
2. Перевірити, чи ця людина має якихось соматичних захворювань. Бо психолог, коли починає працювати з пацієнтом, має знати, чи проблема лише психологічного плану. Річ у тому, що деякі вегетативні розлади (секреторні) “маскуються” порушеннями настрою, спокою, людина дратується і т.д. Захворювання щитоподібної залози, наднирників теж можуть провокувати підвищену знервованість.
3. Варто приділяти увагу способу життя. Якщо людина постійно виснажується, живе в надто високих оборотах, і практично не має чіткого режиму дня, то такий ритм — насилля над своїм організмом і психікою, зокрема. У більшості випадків, якщо людина міняє спосіб і ритм життя, через деякий час нервова система зорганізовується і проблеми проходять.
Інша річ — складніші випадки, коли люди по декілька років (а іноді й по кілька десятків років) мають різноманітні фобії, котрі стають лейтмотивами життя, заважаючи самореалізуватися. Людина боїться виходити на вулицю, їздити у громадському транспорті, тобто паралізовується її воля. В таких випадках, звичайно, потрібна професійна допомога психолога. Психологи у своїй практиці сьогодні використовують переважно синтетичний підхід, тобто поєднують різні методики. І вчать таким методикам своїх пацієнтів. А щоб стати господарем становища, яке склалося, людина мусить навчитися методам саморегуляції (медитація, візуалізація та інші), використовуючи свій ресурсний стан.
Більшість пацієнтів, які зверталися до мене за допомогою, були просто-напросто психологічно й фізично виснаженими. І цікаво зауважити, що навіть грип може призвести до емоційних порушень. Але важливо пам’ятати, що всі такі порушення виліковуються. Зараз у Рівному достатньо спеціалістів-психологів, які можуть допомогти, зорієнтувати, визначити причину захворювання. І якщо впоратися з проблемою не може один психолог, то це не означає, що захворювання невиліковне. Інший спеціаліст знайде підхід, якого не знайшов його попередник.
