Смерть, взагалі ставлення до смерті в суспільстві — досить мало вивчена проблема в сучасній психології. Однак, потроху з’являється до неї інтерес. І пов’язано це з тим, що смерть достатньо сильний стресовий фактор в житті будь-якої людини, в тому числі й дитини. Але дитяча психологія рідко звертає увагу на дану психотравму, в основному психологів цікавлять більш поширені явища — дитячий невроз, різноманітні заїкання та інше.
Причиною появи дитячих неврозів може бути якраз реакція на смерть близької значущої людини і залежить вона від віку. Усвідомлення смерті, повне сприйняття того, що це не зворотний фактор, характерне, в основному, для підлітків. А для маленької дитини це прирівнюється в чомусь до будь-якої іншої втрати близького родича. Цікавий момент: коли малеча навіть просто загубилася, тимчасово втратила зв’язок з батьками, то в її мисленні така ситуація аналогічна смерті. Більше того, для дітей значимою може бути навіть смерть їхніх улюблених домашніх тварин: собаки, кішки, хом’ячка. Дитині, практично, все одно, кого вона втрачає, для неї значима ця жива істота, що померла. Проявляється емоційна реакція на безповоротну втрату когось дуже важливого.
Що я скажу дитині про смерть?
У дітей дошкільного та молодшого шкільного віку часто спрацьовує ефект психологічного захисту. Коли дитина може фантазувати про те, що, наприклад, тато або мама не померли, а, заснули, або кудись поїхали, — особливо коли смерть не відбувалася на очах у дитини, вона не бачила її, то вона може придумати, що тато або мама десь в іншому місці. Тобто йде заперечення смерті. У дітей молодшого дошкільного віку — до 3-х років (коли ще не розвинуте самоусвідомлення) — усвідомлення смерті відбувається тільки як первинне усвідомлення за реакцією близьких. Наприклад, якщо дитина перебуває в емоційному негативно зараженому оточенні, то вона просто так само реагує на ці емоції — заражається негативом. Дитина може відчувати негативні емоції своїх рідних і також відповідно плакати, але такі прояви не довготривалі. Дитина швидко адаптується, і в результаті смерть близьких людей для неї не стає значимою подією. Коли дитина звикає до своїх рідних чи близьких, починаючи з трьох-чотирьох років, то смерть когось із родичів руйнує цей зв’язок — дитина залежна від тих людей, до яких звикає. Іноді (в 6-8 років) такі переживання можуть виливатися у кошмарних снах.
Доводилося стикатися у практиці з випадками, коли діти переживають набагато пізніше наслідки від смерті близької людини. Тобто важливо не те, як відреагувала дитина на смерть, а саме заспокоєння, втішання її. Можна обняти малюка, проявити емпатію (співчуття), поставивши себе на місце дитини.
На жаль, є батьки, котрі не дозволяють своїм дітям спокійно виплакатися, проявити свої негативні емоції, а одразу карають. У такому випадку дитина “закривається”, а внутрішній конфлікт, негативні емоції осідають на підсвідомість. І в результаті, пізніше — через декілька тижнів, місяців, іноді через роки — при виникнення якоїсь повторної стресової ситуації в дитини може початися депресія (кошмари, апатія). І аж потім випливає зв’язок з початковим психотравмуючим явищем, яким була смерть близької людини.
Чому таке відбувається
з моєю дитиною?
Як правило, батьки настільки захоплюються своїми власними емоціями, що перестають звертати увагу на дитину, особливо коли організовують великі похорони. І в такій егоїстичній ситуації годувальники не допомагають дитині правильно відреагувати на таке явище як смерть. Максимум, що вони можуть, між справами, сказати: “Ну, нічого, нічого, все пройде”, але не пояснити, що таке смерть, чому вона трапляється, і чому, зрештою, людина нерозривно пов’язана з нею. А пояснити дитині дуже важливо тими словами, якими вона зрозуміє.
Навіть у мудрих, розсудливих батьків уважне ставлення до внутрішнього світу дитини є рідкістю. Лише коли з’являються різні патологічні випадки, як-то — депресія, кошмар, нічний енурез — от тільки тоді батьки й починають запитувати: “А чому таке відбувається з моєю дитиною?” І часто вони не пов’язують патологію з ситуацією, коли просто на дитину не звернули увагу.
Тому й до сьогодні психологи сумніваються, чи варто брати з собою дитину на похорони. І це рішення кожна сім’я приймає самостійно. Здебільшого дітей шести років і більше можна взяти на похорони, якщо вони цього хочуть. Коли дитина бере участь в такому ритуалі разом із сім’єю, то отримує можливість виразити горе, здобути сили, отримати підтримку з боку інших членів родини, а також попрощатися з близькою людиною. Вона відчуває приналежність до тих, хто продовжує жити, незважаючи на втрату, і це дає їй відчуття комфорту та безпеки.
3-4-річна ж дитина сприймає похорони просто як видовище. Зважаючи на те, як часто діти бачать смерть по телевізору, то виробляється певна звичка. Малюк може собі спокійно бавитися під час похорон: він не розуміє, чому від нього вимагають, щоб він теж сумував.
Бомба
сповільненої дії
Дуже важливо, щоб батьки поважали не тільки свої почуття, а й почуття своїх дітей. Бо діти можуть не усвідомити все у момент похоронів, а набагато пізніше, пригадавши траурну ситуацію. Такий прояв можна констатувати як бомбу сповільненої дії. Батьки мають бути досить уважними, особливо, коли в дитини проявляється невластива її віку поведінка, як-то — дивні похитування у різні боки, зосередження погляду в одній точці, гризіння нігтів або ж смоктання пальців. Отож, увага: наступає невроз! Часто батьки реагують невиправдано злісно й жорстоко на такі прояви. Батьки! Бити дитину в таких випадках не можна: варто з’ясувати, чому це відбувається, і зразу ж звернутися до спеціаліста.
Відносно ж того, як дитині пояснити смерть релігійними термінами, то це залежить від сім’ї, в якій виховується дитина. Якщо сім’я дійсно віруюча, і для всіх членів родини є нормальним постійно говорити про Бога, то в такому випадку дуже легко пояснити дитині, що таке смерть. Тим більше, це не є психотравмою, бо релігійна смерть визначається вічним життям (десь в іншому місці — в раю, наприклад). Дитину можна легко цим втішити. Тобто якщо 4-5-річна дитина вже разом із казками читає дитячу Біблію і має поняття про Бога, то їй можна легко пояснити смерть родича.
Смерть — це частина життя, і діти безперечно стикаються з нею. Для емоційного благополуччя дитини необхідно, щоб вона розуміла, що таке смерть, щоб вона оплакала близьку людину і змогла жити далі. Це допоможе їй вирости емоційно здоровою людиною, вільною від почуття провини, гніву й страху, уникнути депресії. Якщо ми зможемо допомогти дітям залікувати глибоку емоційну рану — смерть близької людини, — ми озброїмо їх важливими навиками, котрі потім послужать їм впродовж всього життя.
