Батьківщиною чаю вважається Китай. Перша згадка про нього відноситься до 2737 р. до нашої ери. Цікаво, що секрет вирощування і переробки чайного листа охоронявся тут так само, як і секрет китайської порцеляни. До XIX століття Китай був єдиним у світі виробником і постачальником чаю. Монополія розвалилася, коли один англієць зумів викрасти насіння чаю і довідався про технологію його виготовлення.
Перші чаювання в Європі відбулися на початку XVII століття, після того, як у 1610 році голландські торговці привезли чай на європейський материк з острова Ява. У Московську державу цей дивний напій потрапив трохи пізніше, у 1638 році.
На території нашої країни дослідний чайний кущ був висаджений у 1817 році в Нікітському ботанічному саду в Криму. Він добре прижився, і через деякий час десятки чайних кущів були перевезені в Сухумський ботанічний сад. Звідси і бере свій початок родовід вітчизняного чаю.
Спочатку чай вживали для втамування спраги. Але згодом його стали використовувати як ліки від усіх хвороб. У книзі “Загальне і повне домоводство”, виданій в Росії в 1795 році, про чай говориться: “Властивості цього напою — осаджувати пари, освіжати й очищати кров. П’ють його зранку для збудження життєвих духів і апетиту, а через кілька годин після обіду для сприяння травленню”. В даний час чай широко застосовується в лікувальному і профілактичному харчуванні і включається до складу майже всіх дієт.
У чаї природа щедро зосередила різні корисні для нашого організму речовини. Їх більше 100. Усі вони взаємозалежні й утворюють єдиний біологічно активний комплекс. Важливу роль у складі чаю відіграють театанін і теакатехіни — складні органічні речовини з групи дубильних речовин. Вони наділяють чай властивим тільки йому смаком, кольором і ароматом. Крім того, катехіни добре зміцнюють капіляри.
Чайний танін має антимікробні властивості, які проявляються в тому, що він сприяє нормалізації життєдіяльності корисної кишкової мікрофлори і запобігає розвитку в кишечнику гнильних процесів, газоутворення й інших порушень, що знижують захисну функцію кишечника.
Чай — вітамінізований напій. У свіжому чайному листі вітаміну С, наприклад, у 3-4 рази більше, ніж у натуральному лимонному соці. Є в чаї також вітаміни групи В. Правда, у процесі обробки чайного листа частина вітамінів, що містяться в ньому, втрачається (особливо це стосується чорного чаю, що піддається ферментації). Однак за рахунок різних рослинних компонентів, що додаються до чаю в процесі заварювання, цей “виробничий дефект” заповнюється.
Зберегти все корисне, що є в чаї, можна тільки, якщо правильно його заварювати. От, наприклад, як рекомендує робити це знаменитий кулінар Володимир Михайлов. У чистий сухий злегка підігрітий порцеляновий чи фаянсовий (у жодному випадку — не металевий!) чайник насипати чай з розрахунку: 1 чайна ложка на склянку чи чашку готового напою. Залити чай невеликою кількістю крутого окропу, щільно закрити чайник кришкою і поставити зверху на чайник з окропом (чи на самовар) на 3-4 хвилини. Потім долити доверху, прогріти ще 2-3 хвилини і розлити по чашках. Якщо на поверхні чаю будуть пухирці (піна) — усе зроблено правильно.
У різних країнах чай заварюють по-своєму. Так, китайці заварюють чай у великому порцеляновому чайнику і п’ють його, не розбавляючи окропом, без цукру й інших приправ, які, на їхню думку, спотворюють щирий смак чаю.
Англійці за традицією п’ють чай з молоком. При цьому вони нагрівають молоко майже до кипіння, наливають його в чашку, заповнюючи її наполовину чи на 2/3, і доливають до потрібного обсягу міцно завареним чорним чаєм. Вони вважають, що такий чай корисніший та смачніший.
Утім, у народній медицині міцний гарячий чай з молоком теж знаходить досить широке застосування. Його рекомендують як протиотруту при отруєннях алкоголем, наркотиками і деякими ліками. А гарячий міцний чай з лимоном — прекрасний потогінний засіб при застудах. Ефективність його ще більше підвищиться, якщо додати в заварку липовий цвіт і мед.
Особливо корисний лісовий трав’яний чай. Сировину для нього, звичайно, заготовляють влітку і восени. Наприклад, листя малини збирають усе літо, вереск — під час цвітіння, у липні-серпні; брусничне і чорничне листя — у травні-червні; ожинове — у червні-липні, яблуневе й вишневе — у серпні-вересні.
Листя для трав’яного чаю варто висушити, розклавши рівним шаром під навісом або у добре провітрюваному приміщенні. Коли листя підсохне, його ріжуть і злегка припікають у духовці. Збирають листя для трав’яного чаю в теплі ясні дні. Сушать і зберігають кожен сорт окремо.
Ягоди для чаю — малину, суницю, ожину, смородину — сушать у теплій печі (60 градусів) або на сонці, розкладаючи на марлі. Зберігають в темному місці у скляних банках чи бляшаних коробках із щільною кришкою, щоб ягоди не втратили свого аромату.
Заварюючи трав’яний чай, змішують різні сорти рослинної сировини. Зазвичай, беруть у рівних пропорціях сухі листки яблуні й суниці, яблуні й вишні, полуниці й малини, полуниці й суниці. Приємного аромату лісовому чаю додадуть: чорна смородина, м’ята, материнка, буркун, деревій, чорничне й брусничне листя. Заварюють лісовий чай без кип’ятіння з розрахунку: 1 ч. ложка сухих листків на склянку окропу.
Трав’яний чай рекомендується пити без цукру. В крайньому випадку — “вприкуску” з медом. Щоб трав’яний чай став солодкуватим, у чашку можна додати сухих чи свіжих пелюстків троянди, жасмину, шипшини.
Улюбленим напоєм Олександра Меншикова, сподвижника Петра I, був чай, приготовлений за наступним рецептом: на 3 чашки міцного чаю додати чашку горілки і неповну чашку меду, усе гарненько перемішати і довести до кипіння. “Чай Меншикова” корисний при застудах, слабкості, корисний після лазні, зимових прогулянок, важкої фізичної роботи.
Щоб чай приніс користь, він має бути свіжозавареним. Тому ніколи не залишайте заварку на наступний день і не підігрівайте стару. Напій буде несмачним, і ви не отримаєте від чаю ні користі, ні задоволення. Якщо ж після чаювання в чайнику залишилося багато міцної заварки, злийте її в каструльку, розбавте водою, додайте ложку варення, трохи крохмалю і зваріть кисіль.
