— Ви можете себе назвати бізнес-леді?
— Ні. Я просто жінка, якій пощастило в житті і яка займається улюбленою справою. Я знайшла себе у цій роботі, вона приносить мені задоволення.
— Як давно ви в цьому бізнесі?
— Сім років, із того часу, коли “Ейвон” прийшов в Україну. Я починала як звичайний консультант — працювала з клієнтами, збирала замовлення, створювала базу. Спочатку було доволі складно. Кількість людей, які хотіли працювати, зростала, а я не могла вдовольнити їхні потреби. Тим паче, що тоді ще працювала на “Азоті”, часу вільного було обмаль. За коробками із замовленнями треба було їздити у Київ, або домовлятися, щоб їх передавали поїздом чи автобусом. Було все: і нічні зустрічі поїздів, і чергування на вокзалі в очікуванні замовлень. Коли ж “Ейвон” відкрився у Рівному, працювати стало значно легше. Але ці труднощі треба було пройти, щоб оцінити умови, які маємо тепер.
— Ви вже звільнилися з “Азоту”?
— Ні, нині я у декретній відпустці й реалізую себе у власній справі.
— Кажуть, заміжжя зазвичай обрізає жінці крила, бо ж починаються пелюшки і каструлі. Ви згодні з цим?
— Якщо жінка має слабкий характер, то безумовно заміжжя не сприятиме кар’єрі та зростанню. Я ж вважаю себе сильною жінкою і не боюся про це сказати. Тому мені вдавалося знайти час “підігнати” всю домашню роботу, зцідити молоко, щоб погодувати дитину, зранку бігти на роботу, а вночі чергувати біля немовляти. У пологовому будинку я здавала замовлення з мобільного телефона. Думаю, якщо є бажання працювати, а не ховатися у домашній рутині, все вдасться.
— Розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю.
— У мене двоє дітей: син Марк та дочка Аринушка. І мені б дуже хотілося, щоб для доньки я стала справжньою подругою та прикладом. Тому намагаюсь іти в ногу з часом і завжди залишатись молодою. Мабуть, саме тому й обрала роботу з косметикою — щоб якнайдовше зберегти молодість. Марк у свої десять років для мене суттєва підтримка. Він на диво дорослий, його судження виважені й зовсім не дитячі. Мій чоловік — справжній акумулятор енергії та ідей, дуже швидко приймає рішення. І якщо я в чомусь сумніваюсь чи не можу вирішити якусь проблему, завжди звертаюсь до нього. Найперший порадник та консультант — мій чоловік. Він же подарував мені цей офіс, щоби я мала змогу займатися улюбленою справою.
— Ви сувора мама?
— Сувора. Наполягаю на тому, щоб син старанно вчився, а зокрема вивчав іноземні мови. Та й самій доводиться надолужувати. Зараз разом із сином вчу німецьку мову. Англійську я знаю ще з університету, а от німецька для мене — терра інкогніта.
— За такою роботою залишається час на хобі?
— Колись у мене було дуже багато захоплень. Я в’язала, причому речі, яких не знайдеш у популярних журналах, шила собі одяг, навіть вечірні сукні. А зараз на це просто не вистачає часу. З народженням другої дитини купила відеокамеру, щоб знімати, як росте моя дитина. Поступово касети накопичувалися, і з ними потрібно було щось робити. Ми придбали комп’ютер, і я захопилася монтуванням домашніх фільмів. Із задоволенням знімаю домашні свята, поїздки чи просто сімейні кліпи на пісні, котрі подобаються.
— Якби ви завтра виграли в лотерею астрономічну суму й необхідність працювати, щоби заробляти собі на життя, відпала, чи залишили б ви роботу?
— Ні. Я люблю свою справу, і нізащо не залишила б її. А гроші, мабуть, віддала б чоловікові, щоб він міг реалізувати якісь свої мрії.
— А ви маєте нереалізовані бажання?
— Мабуть, у мене збулося все, про що мріялось. Ось тільки
дуже хочеться мати власний будиночок та подвір’я, де б можна було квітів насадити…
— Ви дуже організована й діяльна людина, невже у вас немає слабкостей?
— Чому немає? Часом дуже хочеться чимдовше поніжитися в ліжку, а не бігти зрання на роботу. Ну і крім того полюбляю солодке, воно піднімає настрій. А ще люблю приймати гостей та влаштовувати вечірки.
— Що б ви могли порадити тим, хто робить перші кроки назустріч успіху?
— Є лише одна заповідь: не дозвольте вкрасти свою мрію. Якщо ви про щось мрієте, завжди знайдуться люди, котрі скажуть, що це нереально і нічого не вийде. Від таких людей треба тікати, бо вони крадуть мрії. Таких “доброзичливців” треба просто ігнорувати і за будь-яких умов і обставин зберігати віру у краще.
