24 серпня 1991 року народ вдихнув на повні груди: нарешті — свобода. Тоді, в залі Верховної Ради, ухвалили Акт проголошення незалежності України. А вже 1 грудня на всеукраїнському референдумі понад 90% громадян підтвердили: ми хочемо жити у вільній державі. Український прапор більше не ховали. А мрії про власний шлях — уже не карались.
І разом з країною, в той самий 1991 рік, народжувалися діти. Діти незалежності. Вони росли, як і Україна: невпевнено, але з вірою. І сьогодні — вже дорослі. Вони пам’ятають Помаранчеву революцію, Майдан, перший вибух на Донбасі. Вони волонтерять, виховують дітей, тримають тил. І кожна така історія — як частинка великої мозаїки під назвою Україна.
24 серпня — день, коли вперше за довгі століття Україна заявила: ми є. Народилася держава, і народилися її ровесники.
Оля Лірник, журналістка, волонтерка, активістка з Рівного:
«Для мене те, що я народилась в один рік, коли прийняли Незалежність України, має особливе значення. Я пишаюсь тим, що я ровесниця незалежної держави. Але я не можу сказати, що незалежність — це доконаний факт. Вона виборюється прямо зараз на полі бою нашими захисниками. Сьогодні дуже важливо усвідомлювати, що незалежність карбується на полі бою і чекає внеску кожного з нас. Маю за честь бути її ровесницею й допомагати в тилу наближати перемогу».
Події, які писали історію
1994 — перші мирні вибори президента. Україна навчається демократії. Леонід Кучма стає другим президентом. Ми ще вчимося говорити «наше» без оглядки на Москву
2004 — Помаранчева революція. Фальсифіковані вибори. Виходимо на Майдан. Віримо, що можемо змінювати майбутнє. Народжується громадянське суспільство.
2013–2014 — Революція Гідності. Кров на барикадах. Небесна Сотня. Країна розриває останні зв’язки з Радянським минулим. І платить за це страшну ціну. Починається війна.
«Згадуючи це, кожен українець повинен дати відповідь собі на запитання: „Що я зробив для встановлення незалежності?“ Бо кожен на своєму місці — роботою, волонтерством — наближає той день, коли ми по-справжньому зможемо сказати: „Ми — вільні.“» – каже Оля Лірник.
2014 — анексія Криму, війна на Донбасі. Україна вперше після Другої світової втрачає частину території. Гинуть військові. Але народжується армія. Народжується волонтерський рух. Згуртованість.
2019 — зміна поколінь у владі. Вперше президентом стає людина без політичного минулого. Запит на нове. Надія. Втома від старого болю.
2022 — повномасштабне вторгнення. 24 лютого. Темрява. Шок. А потім — боротьба. Історія пишеться щодня. Кожна година життя — подвиг.
А от Наталка Гусарук, ведуча телеканалу «Рівне 1», яка також є ровесницею Незалежної, впевнена, що саме цей факт вплинув на її риси характеру:
«Для мене рік і день народження мають велике значення — я завжди чую від рідних: „Ти народилась уже незалежною“. Можливо, тому я така — самостійна, вперта, незалежна. Це десь глибоко в мені. День Незалежності — особливий. Якщо можу — проводжу з родиною. Але навіть коли працюю — завжди є відчуття гордості й піднесення. А тепер ще й глибока вдячність Героям, які захищають нас».
2023–2024 — роки вистояння. Нам не легко, але ми встояли. Не впали. Ми вчимо дітей у сховищах, несемо каву військовим, шиємо амуніцію, перераховуємо донати. Ми вчимося жити в реальності, де втрати — щоденні, а незалежність — не урочиста дата, а щоденна дія.
«Кожен рік непростий. Я не виділю чогось особливого. Незмінним в цей день є особливе відчуття піднесеності, гордості, що ти живеш у Незалежній державі, державі мужніх, сміливих людей. А зараз – з відчуттям вдячності Героям, які продовжують боротися за Україну». – додає Наталка Гусарук.
Незалежність — не свято. Це шлях та битва. Це глибокий, тихий біль у серці кожної мами, яка ховає сина. Це погляд медика, який рятує пораненого. Це тиша в класі під час тривоги. Це мільйони людей, які тримають країну на плечах. Саме тому рівнянка Оля Лірник впевнено каже:
“Кожен день життя в країні, яка воює — це досягнення. Те, що ми встояли — вже перемога. Ми живемо. Вчимо. Боремось. Дякуємо кожному, хто воює, хто рятує, хто навчає, хто працює. А найбільше — тим, хто боронить країну.”
Що далі?
Далі — знову боротьба і віра. Бо навіть серед руїн розцвітає надія. Сьогодні ровесники України вже виростили нове покоління. І ці діти — вже інші. Вони знають, що означає свобода. І вони, можливо, перші відчують справжнє значення слова НЕЗАЛЕЖНІСТЬ — не як формальність, а як життя без страху, рабства, зради. Тому давайте крокувати туди кожного дня, маленькими кроками, але разом.
Слава Україні! Героям Слава!
Слава Нації! Смерть ворогам!
