Ніколи не здавайся!

Квартирне питання від Михайла Поплавського

— Поруч з палацом культури будували просторий будинок на дві сім’ї, — говорить ректор Київського національного університету культури і мистецтв Михайло Поплавський. — Одна квартира для мене — директора палацу культури, а друга — для агронома. Все село про це знало. Але голова пішов на пенсію, а нове керівництво на мою квартиру “поклало лапу”. Та я, хоч молодий і зелений, як багатьом здавалося, все ж своїм не поступався.
Операція щодо відстоювання своїх законних прав мала оригінальну стратегію. Дізнавшись, що на правлінні колгоспу вже вирішили ключі від квартири вручити секретареві парткому, йду до секретаря з ідеології райкому партії. Кажу, що новий голова самоуправствує, хоче забрати призначену для мене квартиру.
— А кому хочуть дати?
— Та комусь із своїх.
— Ну, то ти думай, та роби так, щоб усе було нормально. Усі вони бояться райкому.
Будівельники ввечері закінчують останні роботи, бо на ранок мають віддати ключі у правління колгоспу. Я переговорив з хлопцями, порадились. Кажуть, треба з будівельниками налагодити стосунки, а операцію провести вночі. Беремо шість літрів горілки, закуску. Виставляємо хлопцям як подяку новосела за ударну працю. Понаклюкувались добряче, раді, бо й не чекали отакої премії. Ми їх по домівках розвезли. А ключі вже у мене. За ніч поміняли всі замки. Вранці вже сидимо, п’ємо за новосілля.
У правлінні колгоспу шок! Збирають правління колгоспу, партком.
— Повертай ключі!
— Я заселився, — кажу, — ключі в мене, звідси не поїду, будь ласка, знімайте з роботи.
Кидаю заготовлену карту: “Перший секретар райкому сказав, що квартира для мене. Райком мене і рекомендував”.
Витримка підвела голову колгоспу. “Це не діло першому секретареві райкому партії влізати у наші справи, внутрішнє життя. Це — колгоспне!”
Добре! Сідаю на мотоцикл — і у райком. Довго сиджу на східцях. Чекаю. Увечері приїздить “перший”, дуже втомлений.
— Ти чого тут чергуєш?
— Так і так, я вже оселився у квартирі, як домовлялися. Вже і новосілля пройшло. Голові колгоспу сказав, що з вами погоджено. Але він каже, що ви тут ні до чого й “лізете” у внутрішні справи колгоспу.
Через півгодини голову привезли до “першого”. Навіть крізь подвійні двері кабінету було чути, як він проводив роз’яснення. Голова ще кілька місяців попрацював, і його звільнили.
А я залишився у новій хаті, двері якої завжди були відчинені.

Історія від Володимира Співаковського

Засновник першого в Україні приватного ліцею “Гранд”, президент Всеукраїнського конкурсу “Бренд року” Володимир Співаковський згадує:
— Був такий випадок. Прийшов до мене в кабінет один з авторитетів кримінального світу і сказав: “Хочу, щоб моя дитина вчилася у вашому ліцеї”.
Ситуація для мене безвихідна. Відмовити не можна (такі люди відмов не приймають), а прийняти — тим більше, бо інші батьки одразу заберуть своїх дітей. Ліцею така репутація ні до чого. Тому я набрався мужності, зрозумівши: якщо і є шанси покласти його на лопатки в нерівній боротьбі, то тільки при першій зустрічі. Жодних “я подумаю”.
Я схопився за соломину, яка керує моїми гіпнотичними здібностями. І протягом трьох годин пояснював цьому авторитетові, що його дитині в ліцеї буде дуже незатишно: учні — чванливі діти багатих батьків, і, отже, його “гарній” дитині тут буде некомфортно. Довелося наговорювати на ліцей.
Авторитет був незадоволений. І на кількаразове питання: “Ну, що, ми про все домовились?” — я, як міг, утікав від відповіді, розуміючи, що не можу сказати “так”. І сказав “ні”.
Як згадую, то й здригаюся. Авторитет сидить у мене в кабінеті, за дверима ще чоловік шість його охорони. А я, щоб “не потрапити у великі забіяки”, прикидаюся простачком і пояснюю, що так йому буде краще. Він слухає мене й усе розуміє — не дурень.
Днів через три він подзвонив і сказав, що подумав і погоджується зі мною. І додав, що мені за це нічого не буде. І кинув трубку. Так усе й закінчилося.

Від Ігоря Губерникова

Нещодавно на Київському морі завершилася сьома щорічна вітрильна регата “Кубок Вадима Гетьмана”. Девіз змагань — “Ти не переміг у змаганнях, якщо на шляху до перемоги ти втратив повагу своїх суперників!” Кілька місяців тому у Києві з’явилася вулиця Вадима Гетьмана. Економічному університету присвоїли звання — імені В.П.Гетьмана. Дещо раніше Вадим Петрович Гетьман удостоївся звання Героя України. Хто ж такий Вадим Петрович Гетьман?
У минулому — депутат Верховної Ради, голова Нацбанку України, “батько” української гривні, творець Міжбанківської валютної біржі. Був нагороджений званнями “Парламентарій року” і “Фінансист року”. Це він у свій час сформував банківське лобі України. Його учні — Ігор Мітюков (екс-міністр фінансів) та Ігор Францкевич (донедавна голова правління “Райффайзенбанку”, нині — банку “Мрія”), Олег Андронов (керівник Міжбанківської валютної біржі) та Олександр Киреєв (керівник Державної податкової адміністрації України), Віктор Ющенко (Президент України) і багато інших. У 1998 році Вадим Петрович був убитий. Злочин і дотепер не розкрили.
Мені було дуже цікаво: як Вадим Гетьман став такою людиною? Почав збирати матеріали про Вадима Петровича, зустрічатися з його колегами і друзями. Отже, перша історія, звичайно, з юності.

“Я був готовий боротись
за свої права”
“У юності я мріяв бути мандрівником, цікавився географією, історією. Після закінчення школи в 1952 році я приїхав у Київ поступати в Київський університет. Прохідний бал набрав, а мене все одно не прийняли. Пояснили, що мої батьки — учителі, а перевагу мають діти робітників і колгоспників. І мені треба було повертатися в рідне село. Я не міг прийняти таку ситуацію. З одного боку — було соромно повертатися (хто вникатиме в тонкощі проходження конкурсу?), з іншого боку — я був готовий боротись за свої права. І що б ви думали? Пішов на прийом до міністра освіти. Просидів у приймальні до вечора. Міністр мене прийняв. Я показав йому свій “відмінний” атестат. Говорив: кому ж тоді вчитися? На очах були сльози. “Не поїду з Києва, дайте мені ще один шанс”. І одержав дозвіл, але вже в Київському фінансово-економічному інституті і здав іспит на “відмінно”. Цією історією я хочу сказати вам, молодим, що завжди треба боротися!”

Ігор ГУБЕРНИКОВ,
автор і організатор Національної програми
“Будь багатим”.

А про всі секрети
і прийоми успіху
українських підприємців читайте в альманасі “Гроші! Влада! Слава!”
(передплата
за каталогом “Укрпошти”, індекс 95057).