Моя мати казала: “Було три дурні на село, а тепер — чотири в хаті”. Так воно і є: раніше до мисливської справи ставилися дещо серйозніше… Колись, щоб бути прийнятим до лав любителів полювання, треба було три роки ходити в “помічниках” з мисливцями, і тільки тоді, ставши кандидатом у мисливці, одержувати дозвіл. А сьогодні бувають випадки, коли приходить один “професіонал” і каже: “Щось у мене не так із рушницею…” Дивлюся, а йому продали набої іншого калібру. І це мисливець? Тому, аби запобігти таким випадкам, ми практикуємо підготовчі курси для тих, хто вирішив придбати зброю, але не знає, з якого боку до неї підійти. Адже недарма в народі кажуть: раз у рік і палка стріляє.
— По-друге, — веде далі співрозмовник, — наші близькі закордонні сусіди частково відвідують Україну в період сезону полювання, оскільки один день зимового полювання в Німеччині коштує в середньому 700 євро, у той час, коли у нас картку мисливця можна придбати за 8 гривень, а вартість одного дня на качку становить від 5 до 10 грн. Щоправда, зимове полювання дорожче: ліцензія на кабана — 250 грн, на лося — 700 грн.
— Мисливство — це вже європейська проблема, — вважає Микола Ступак. — Приміром, білий лебідь занесений у Червону книгу України, а в Китаї його відстрілюють на пух. Становище з мисливством у Рівненській області нічим не краще, тому наші мисливці на лося й кабана ходять в зоопарк подивитися, а в ліс їдуть здебільшого просто відпочити. Щодо зайця та лисиці, тут теж негаразди: лисяче хутро, яке колись коштувало 120 рублів, нині (вичинене!) коштує не більше 25 гривень. Звідси швидкий ріст популяції лисиці й зменшення наполовину популяції зайця…
Взагалі, за спостереженням пана Миколи, існує дві категорії мисливців. Перша — “заготівельники”: якщо не дику качку, то свійську підстрелить. Такі можуть кілька діб міряти ліс на самоті у пошуках здобичі. Друга категорія — мисливці. Для них сенс полювання — сам процес, азартний відпочинок на природі з веселою компанією. Впольована здобич з’їдається разом біля вогнища, а приправою до дичини стають анекдоти й повчальні історії з життя досвідчених мисливців.
Історією свого першого полювання Микола Ступак поділився і з нами:
— Це було, коли я щойно прийшов з армії. Старші взяли мене на полювання, дали рушницю й розказали, що до чого. Я з азартом одразу вперед! Не пройшов і сто метрів, наступаю на зайця, спотикаюсь, падаю, два рази стріляю й промазую. А заєць відскочив на два метри, обернувся, подивився на мене й поскакав далі. Сміху було!.. Зате на наступному полюванні я підстрелив лисицю й зайця, чим одразу заслужив авторитет. А один випадок стався зовсім недавно. Полюючи в довколишніх лісах, товариш підстрелив зайця й кинув його у багажник. Коли почали збиратися назад, відкриваємо багажник, а заєць звідти як вискочить!..
Микола Дмитрович може, звісно, похвалитися й трофеями, причому досить вагомими: 1986 рік — лось на 600 кг (вполювати його вдалося на Кореччині), згодом — кабан на три центнери…
А взагалі-то, на думку Миколи Ступака, найстрашніші звірі на полюванні — це алкоголь, коли його вживати надміру, й недбале поводження зі зброєю. Якщо про це пам’ятатимемо — новий мисливський сезон не затьмарять трагічні випадки, а спогади про час, проведений на полюванні, залишаться тільки приємні, захоплюючі, яскраві.
