«Що ж це за обряд і в чому його унікальність?» – запитаєте ви. Спочатку вслухайтеся в слово «полоскозуб». Хоч його ви не знайдете в жодному словнику, значення слова лежить на поверхні – «полоскати зуби». Тут випливає друге запитання: «Коли і від чого їх полоскали?» Виявляється, «полоскати зуби» треба було у перший день Великого посту від скоромної їжі.
Напевно, запитаєте і втретє: «Де ж треба було «полоскати зуби»?» «Полоскали зуби» не де-небудь і не у кого-небудь, а в хаті найшановнішої в родині людини — у бабки, тобто у баби-повитухи, яку зараз у нас «берутьфатьки новонародженої дитини разом із кумами. А колись бабка була «суждьона», тобто та жінка, якій судилося приймати пологи. Це була найбільш поважна людина, вона знала, як прийняти роди, що сказати, знала родоводи не однієї сім’ї. І кожного разу ця подія була для неї хвилюючою. У Сварицевичах навіть пісня про це збереглася:
У нидилиньку поранусиньку
Ішов внученько по бабусиньку.
А бабусинька схвилювалася
Да й скоресинько забиралася.
А бабусинька йде,як голубка, гуде,
Да й Бога просить:
– Ой визволь, Боже, да дві душеньки:
І старусиньку, і малу синьку
– Мою внученьку молодусиньку.
Зверніть увагу, внучками бабки називали одночасно і породіль з їх чоловіками, і немовлят.
Полоскозуб – це своєрідне свято-подяка бабкам. Тому зранку діти з подарунками і хлібиною – обов’язковим атрибутом – ідуть до своєї бабки. Вона приймає дарунок і пригощає малечу гостинцями. Дідко проводить дітей додому і запрошує на пісний стіл їх батьків. Коли вже пообідають, наговоряться, виходять на вулицю і співають веснянки (саме з таким наголосом вимовляють у нас це слово).
Молодиці беруться за руки у великий ключ і виспівують:
-Весна-красна, що ти нам принесла?
-Старим бабкам да по станочку,
А молодичкам да по клубочку,
А дивочкам да по віночку,
А хлопчикам да по кійочку.
Кийом будуть бити да зиму гонити,
Будуть співати, зиму проганяти:
«Іди, зима, да до Бучина,
Бо вже ти нам надокучила.
Іди, зима, да до Століна,
Вже ти нам надостоїла. І
ди, зима, да под піч, под піч,
А литийко да на покутте».
Звичайно, зараз цей обряд проходить спрощено. А як хочеться побачити ключ молодиць, що нагадував ключ перелітних птахів, почути їх веснянки.
Можна припустити, що цей обряд має дохристиянське коріння, бо ніхто у Великий піст не співає. Дослідити цей обряд – справа фахівців. Мені ж хочеться, щоб у наших Сварицевичах полоскозуб не лише зберігся, а й відродилися усі його дійства.
В усіх народів існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу.
А наукові дослідження переконливо доводять, що дитина повинна знаходитись під постійним впливом матеріальної і духовної культури свого народу. Це необхідно для найповнішого розкриття природних схильностей дитини, розвитку її здібностей.
Чим більше збережемо звичаїв та обрядів, тим талановитіша буде нація!
Як тут не згадати слова Дмитра Білоуса:
Вертаюсь до мови тії чарівничої і щиро бажаю, щоб вічно жили такі дорогі родові наші звичаї і гнулися в нас від достатку столи.
