Для неї жахіття війни та втеча від обстрілів – не просто слова. Її рідний Херсон – це глибока рана, яка щодня болить та кровоточить, бо до обстрілів тепер додалися затоплення. І так мало надій на те, що навіть з часом буде шанс побачити такі рідні серцю місця… Але вона не здалася. Попри все, почала нову сторінку життя у відносно мирному Рівному. Оксана ПОПОВА, переселенка з Херсона, лікар-стоматолог і вже рік, як рівнянка – ексклюзивно для журналу “РІВНЯНИ” про виїзд з Херсона, пошуки роботи у новому місці та неймовірних людей поруч…
– Пані Оксано, розкажіть трошки про себе. Ви народилися на Херсонщині? Які спогади маєте про рідні місця?
– Я родом з Херсонської області, Олешківського району. Зараз моє село під окупацією – село Козачі Лагері. Спогади про рідні місця… вони так гріють душу і так болять… Знаєте, в моєму селі вирощують найкращі огірки та помідори, я сама займалася цим з дитинства. Зараз рашисти тримають село в окупації, не дозволяють виїхати. Там у мене лишилася бабуся, їй 84 роки. Вона переживає вже другу війну. Зараз там дуже страшно: мало того, що небезпека затоплення, так і тривають постійні обстріли.
– Як прийняли рішення переїхати до Рівного?
– Насправді я не хотіла виїжджати, мій чоловік наполіг, щоб ми все-таки переїхали. Тепер розумію, що це було абсолютно правильним рішенням. В саме Рівне ми не планували переїхати. Спочатку нас прихистили в Хрінниках, там є база відпочинку “Маяк”, яка приймала безкоштовно переселенців. Там були люди з Харківщини, Миколаївщини, Київщини. Після обстрілів, які ми пережили, життя у Хрінниках здавалося раєм. Там було дуже добре та комфортно, але сидіти без роботи й мати життя на паузі я не могла.
– Розкажіть, з якого часу ви займаєтеся стоматологічною практикою?
– Працюю я вже з 2009 року. В Херсоні мала своїх пацієнтів. Працювала і розвивалася, а потім нас прийшли “звільняти” рашисти, нелюди…
– Хто вам допоміг знайти роботу в Рівному?
– Я шукала роботу, й вирішили, де знайдемо роботу, там і будемо жити. Щиро вдячна Марічці, яка адміністратор бази, за те, що допомогла мені знайти роботу в Рівному, і так ми сюди потрапили. Ми взяли в оренду житло, влаштували дитину в садочок, де її радо зустріли, й почали тут нову сторінку життя.
– Де ви працювали, як тільки переїхали, і як ставився до вас колектив?
– Мене взяли на роботу в стоматологію в готелі “Турист”. Дівчата мене прихистили. Дуже допомагали, за що я їм безмежно вдячна, бо висидіти без роботи було нереально. Бо жити за щось теж треба. Я вдячна колегам за те, що вони спочатку навіть давали мені своїх пацієнтів, бо я ж тут взагалі нікого не знала. А потім мені прийшла ідея написати пост у фейсбуці. Я його робила двічі. Це було дуже ефективно, і так напрацювала пацієнтів. Таким чином, завдяки соціальним мережам та рекомендаціям, я маю запис і маю за що жити.
– Як ви потрапили після “Туриста” в клініку IDent, де працюєте зараз?
– Мене помітили й запропонували роботу в новій клініці IDent. Вона була нова, не було жодного лікаря, і я три місяці працювала на два заклади. А після трьох місяців обрала саме IDent. Тепер приймаю пацієнтів саме тут.
– Скільки часу ви вже у Рівному і які враження від міста?
– Місто класне, люди дуже добрі та чуйні. Було важко, бо мозок відчуває, що ці всі зміни не з твоєї волі. Я розумію, що ми тут вже більше року, але душа болить за рідний Херсон, за кожне місто. А у зв’язку з останніми подіями мій душевний стан взагалі не передати словами. Це рана на все життя.
– Про що ви зараз найбільше мрієте?
– Звісно ж – про перемогу. А ще моя мрія – поїхати ще хоча б на один день в Херсон. Щоб опинитися в рідних стінах…
