Серед таких — утилізація відходів. Відповідна регіональна програма на період до 2010 року є своєрідним стратегічним документом у плані реалізації концепції сучасних методів утилізації та переробки сміття. У ній задекларовано чимало позитивного, яке можливе лише при достатньому фінансуванні. Законодавство передбачає, що цим питанням повинні перейматися суб’єкти господарювання, органи місцевого самоврядування, природоохоронні фонди. Джерел фінансування начебто чимало, та ось повноводністю грошових потоків вони не вельми вражають. Отож екологам доводиться очікувати, що необхідні кошти вдасться знайти у процесі реалізації наміченого.
Такі ж сподівання стосуються і вирішення проблем, пов’язаних із забрудненням поверхневих водотоків. На Рівненщині, зазначає Павло Жук, із зниженням антропогенного навантаження на довкілля, на жаль, не відбулося очікуваного поліпшення роботи очисних споруд настільки, щоб ми могли зняти з порядку денного проблеми чистої води. І йдеться не лише про потужні водогони, а й про менш масштабні водозабори і звичайні сільські криниці, якість води у яких все частіше викликає стурбованість не лише в екологів, але й у санітарно-епідеміологічних служб.
Не зникла останнім часом в області тривога і за стан атмосферного повітря. Зменшення виробничої потужності його традиційних забруднювачів “Рівнеазоту”, Здолбунівського цементно-шиферного комплексу, підприємств Костопільського промвузла “дружно компенсують” десятки міні-виробництв з випуску пластмас, переробки металобрухту, інших промислових відходів.
Довкілля — поняття не абстрактне, яке існує саме по собі. Недарма кажуть, що нашу планету ми отримали не у спадок, а позичили у наших нащадків. Зберегти її природну красу, примножити багатства рідного краю — це і громадянський, і суто людський обов’язок, який проведенням акцій типу Дня довкілля, звичайно ж, не вичерпується.
