З кожним роком ми відділяємося від цих подій, але водночас із відстані прожитого і передуманого легше осягнути масштаби катастрофи, якої ще не бачив світ.
Вчора у Верховній Раді пройшли парламентські слухання “18-та річниця Чорнобильської катастрофи: погляд у майбутнє”. Вкотре з високої трибуни лунали заклики повернутися обличчям до проблем постраждалого населення і територій. І вкотре ми мали змогу переконатися, що тяжкий хрест чорнобильської біди несуть в основному постраждалі від неї. Хоча й не можна сказати, що держава повністю відмовилася від своїх обіцянок щодо соціального захисту населення, яке проживає на забруднених територіях. Але і коштів на реалізацію чорнобильських програм виділяється сьогодні лише на рівні 20% від потреби.
Наш край належить до найбільш постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. І якщо говорити мовою цифр, то 341 населений пункт Рівненщини розташований у зоні радіоактивного забруднення – це села Володимирецького, Дубровицького, Зарічненського, Сарненського, Рокитнівського районів. Площа ураженої території складає понад 11 тисяч квадратних кілометрів, або 56 % від загальної площі Рівненщини. Якщо вести мову про людський фактор, то в області нині статус постраждалих, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС мають 412 тисяч осіб. Задуматися, безумовно, є над чим.
Якщо порівняти 1991 рік і ті задекларовані державою заходи щодо повернення постраждалим матеріальних і моральних боргів з нинішньою ситуацією, не важко зробити висновок, що коштів на це витрачено чимало. Але і проблем, погодьтеся, не поменшало. Торік на так звані чорнобильські програми з державного бюджету на Рівненську область було виділено 184 мільйони гривень. Але для того, щоб хоч забезпечити найнеобхіднішим, запевняє заступник начальника головного управління у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС Леонід Легкий, потрібно щорічно хоча б 250-300 мільйонів гривень.
Щоб ефективно розподіляти хоч те, що є, цьогоріч головними розпорядниками бюджетних коштів визначили Міністерство з надзвичайних ситуацій та Міністерство праці і соціальної політики. Поки що, окрім плутанини, за якими виплатами і до якого відомства звертатися, чорнобильці якогось позитиву від такої реорганізації не відчули.
— За чорнобильським управлінням, — розповідає Леонід Легкий, — залишили виконання чотирьох основних програм: це пільги на медичне обслуговування громадян, їх оздоровлення, комплексне медико-санітарне забезпечення і радіологічний захист населення та екологічне оздоровлення забруднених територій. Реалізація семи інших програм, на дві з яких торік виділялася субвенція з держбюджету, покладена на структури Мінпраці України. Хотілося б, щоб це розмежування пішло на користь постраждалим, але, на превеликий жаль, проблем не поменшало. І як завжди все впирається у фінансування.
Ось зокрема, із запланованих на перший квартал цього року 3069 тисяч гривень на забезпечення пільгового медичного обслуговування чорнобильців вже надійшло станом на 19 квітня 3042 тисячі гривень. Але якщо взяти до уваги, що торік на ці потреби область отримала майже 12 мільйонів гривень, а цьогоріч їх передбачено вдвічі менше, є над чим задуматися. А в перерахунку на кожного постраждалого припадає лише по 14 гривень на придбання ліків за безкоштовними рецептами. Чиновники кажуть, що подання про збільшення цих видатків уже блукають коридорами Кабміну, а ось чи потраплять на потрібний стіл поки що залишається надією.
Нею зараз живуть і тисячі дітей-чорнобильців, які сподіваються отримати путівки в оздоровчі табори. Але поки що, зізнається Леонід Легкий, до розв’язання цієї проблеми ще не приступали. Річ у тім, що тепер цю функцію замкнуло на собі Міністерство з надзвичайних ситуацій і коштів не направляє у регіони, аби тут змогли розпочати оздоровлення дітей у місцевих таборах. Тепер у центрі проводять тендери, за результатами яких областям виділятимуть путівки у здравниці, які виграють конкурси.
Жодної копійки поки що не надійшло в область і на комплексне медико-санітарне забезпечення, а є ж важкохворі люди, які не можуть чекати і потребують лікування за межами Рівненщини.
Було б не справедливо твердити, що влада у розв’язанні чорнобильських проблем зайняла позицію зовсім стороннього спостерігача. Адже ж зуміли таки добитися рішення про віднесення декількох населених пунктів Дубровицького району з другої до третьої зони, що дає змогу тепер приступити до реабілітації цих територій, розвитку соціальної інфраструктури. До активу місцевих органів влади слід віднести і організацію безкоштовного харчування школярів на забруднених територіях, і газифікацію населених пунктів тут, і регулярні обстеження мешканців північних районів у мобільних діагностичних лабораторіях, і ще багато чого із того, що входить у широке поняття чорнобильських програм щодо захисту населення, котре має статус постраждалого. І хотілося б, щоб разом з цим статусом люди відчули, що не залишаються пасинками у своєї держави.
