Віталій Кирильчук з Костополя — доброволець АТО, прикордонник у час повномасштабної війни, воїн, що дивом вижив після тяжкої контузії на Донеччині. Сьогодні він повернувся до мирного життя і працює в Костопільській муніципальній варті.
Доброволець АТО і десантник
У цивільному житті Віталій Кирильчук здобув фах муляра-пічника у Костопільському коледжі та працював на різних роботах. За плечима мав і строкову службу — був механіком-водієм танка.
У лютому 2015 року, не вагаючись, пішов добровольцем в АТО. Потрапив до 79-ї аеромобільної бригади, яка згодом стала десантно-штурмовою. Разом із побратимами виконував бойові завдання в секторі М, на маріупольському напрямку.
Навесні 2016-го Віталій демобілізувався, повернувся до мирної роботи, а згодом поїхав на заробітки до Польщі.
Повернення з-за кордону у перші дні великої війни
Про повномасштабне вторгнення росії Віталій дізнався, перебуваючи за кордоном. Рішення було миттєвим — повертатися додому.
Виплативши зароблені кошти, він завантажив авто гуманітарною допомогою і разом із другом рушив до українського кордону. Черги були величезні, пропускні пункти — переповнені. Лише з третьої спроби вдалося перетнути кордон і дорогою підібрати ще одного українця, який також поспішав додому.
Служба в прикордонниках і виїзди на схід
Хоч Віталій перебував в оперативному резерві першої черги, до війська його викликали лише в серпні 2022 року. Після навчального центру прикордонників він потрапив до загону в Чернігові, служив у прикордонній комендатурі швидкого реагування, а згодом почалися ротації на схід.
Прикордонники виконували бойові завдання нарівні з іншими підрозділами: заходили на позиції, базувалися поблизу «нуля», працювали в зоні активних бойових дій. Віталій згадує зруйновану Красногорівку, місцевих мешканців, які не виїхали, та людей, що навіть під обстрілами продовжували жити — обробляли городи, допомагали військовим і цивільним.
Донеччина. Позиція, з якої не поверталися
У травні 2024 року підрозділ Віталія отримав завдання замінити іншу бригаду на позиціях поблизу Невельського, у районі Покровська. Протягом трьох днів жодна група не могла дістатися до визначеного місця: усі спроби закінчувалися пораненнями або загибеллю.
Згодом стало зрозуміло — позиція була в кільці. Під час заходу їх накрили масованими обстрілами, над бійцями постійно висіли ворожі дрони. Віталій отримав надважку контузію, але, майже не усвідомлюючи себе, намагався врятувати пораненого побратима Макса. Разом з іншим військовим їм вдалося дотягнути його до укриття, однак до евакуації Макс не дожив.
Евакуація разом із 200-ми
Вивозили загиблих і пораненого Віталія в одній машині. Дорогою підбирали ще тіла полеглих. Вибухи, тряска, тіснота — він майже нічого не пам’ятав. Далі були стабпункт, Покровськ, Дніпро і тривале лікування.
Пів року лікарень, відновлення і усвідомлення того, що він вижив дивом. Згодом Віталій дізнався: наш дрон зафіксував його нерухомим, присипаним землею, і всі вважали, що він загинув. Лише коли дрон відлетів, боєць отямився і поповз далі.
Повернення до життя
Після лікування Віталія Кирильчука визнали непридатним до служби. Він отримав групу інвалідності, пов’язану із захистом Батьківщини, та демобілізувався. Нині працює у Костопільській муніципальній варті.
Про пережите говорити йому важко — деякі спогади досі болять. Каже лише, що на ту позицію ще не раз намагалися зайти українські бійці, але живими вже не поверталися. Їхні тіла повернули лише через кілька місяців під час обміну.
