— Даруйте мені не зовсім тактовне запитання, але не можу втриматись: чи не траплялося так, що ваш вік та зовнішність створювали проблеми у роботі?
— Ні, мені доводиться працювати і з молоддю, і з людьми старшого покоління. З усіма розмовляю на рівних і не вважаю, що вік може створити якісь проблеми. На всі сто згоден, що людині рівно стільки років, на скільки вона себе почуває.
— Скільки років вашому дітищу?
— Компанія “Трек Любрікантс” була заснована у 1992 році. Нині ми маємо свої представництва у найбільших містах країни, та головний офіс знаходиться у Рівному. Ми є офіційними представниками компаній “Шеврон” та “Азмол”. “Трек Любрікантс” — перше підприємство, яке пройшло сертифікацію за системою якості ISO 9001 серед компаній, котрі працюють на ринку дистрибуції мастильних матеріалів.
— Прошу, розкажіть, як ви починали?
— Мені тоді було двадцять п’ять. Ми починали з виробництва жіночого одягу, який експортували у Великобританію, Чехію та інші країни. Через два роки кон’юнктура ринку змінилася, виробництво одягу втратило свою актуальність, і ми стали шукати якийсь стабільний довгостроковий бізнес. Так вийшли на компанію “Шеврон”. Протягом півроку завойовували її довіру. А з серпня 1994 року “Шеврон” прийняв рішення і призначив нас єдиним своїм представником в Україні. Зараз можу похвалитися тим, що ми не пропонуємо товар — ми пропонуємо рішення. Маємо кілька запатентованих методик. Нині у “Трек Любрікантс” працює понад 80 людей. Майже всі у компанії працюють більше п’яти років. Ми цінуємо наших працівників і проводимо чимало заходів, котрі розвивають командний дух та здібності кожного.
— Чи означає це, що ви робите ставку передусім на людський потенціал?
— Так, і це найголовніше.
— Ваш шлях до успіху не назвеш абсолютно гладеньким. Чи були моменти, коли хотілось просто опустити руки?
— Труднощі були, і доволі серйозні, але думка відмовитись від усього ніколи не приходила в голову, бо у мене була мрія. А ще були сподівання та надії людей, котрі оточували мене, з якими ми разом працювали. Вони вірили у мене, і я не міг зруйнувати їх віру.
— Хто вам зазвичай допомагає долати неприємності та важкі моменти?
— Допомагають ті, хто поруч — колектив та сім’я.
— Як ви познайомились із дружиною?
— Ми вчилися в одній школі, щоправда, я був за неї на рік старший. Вчився у школі, придивлявся до красуні, а потім узяв і одружився.
— І чим нині займається ваша дружина?
— Віолетта має свою власну справу і займається ландшафтним дизайном.
— Як же уживаються в одній сім’ї дві сильні самодостатні особистості?
— Прекрасно. Ми не конфліктуємо, а навпаки — підтримуємо одне одного. Я завжди звертаюся за порадою до дружини, дуже ціную її думку, та й сам підтримую її, коли вона цього потребує.
— А діти у вас є?
— Так, маємо донечку — дівчинку Оленку. Їй незабаром вісімнадцять. Закінчує школу, і нині вона готується до вступу в університет. А ще вона має чорний пояс з карате, займається у федерації “Фудокан” і лише нещодавно повернулась з чемпіонату Європи. До речі, рівняни там показали непогані результати. Оленка ж у груповому заліку посіла друге місце.
— Скажіть, а у вас такі ж екзотичні захоплення, як і у доньки? Ви маєте хобі?
— Так. Віднедавна вподобав віндсерфінг. Не так давно їздив на два тижні у Крим, щоби покататися на морських хвилях.
— Хіба це не небезпечно? Можна ж скрутити собі в’язи…
— Ну, я ще не такий вправний серфінгіст, щоби полювати за величезними хвилями. Але ще трохи потренуюся та й поїду шукати, де хвилі більші (сміється).
— Є така приказка, вже, мабуть, народна, буцімто кожен чоловік повинен збудувати дім, посадити дерево та виховати сина. Ви з цими віхами впорались?
— Так, будинок побудував, дерево посадив, доцю виховав, але не збираюсь на цьому зупинятися.
— А як же суто чоловіче прагнення обов’язково мати сина?
— Яка різниця — син чи дочка, якщо це твоя рідна дитина? У нас з Оленкою дуже добрі стосунки — ми ніколи не сваримось. А до тих народних віх, про які ви згадували, я б додав, що кожен чоловік повинен зробити щось добре для людей. Не все ж про себе дбати.
— Складається враження, що ви непереборний оптиміст. Це так?
— Так. Я з оптимізмом дивлюсь на світ. У людях, справах, світі бачу тільки добре. Та й власне не розумію, чому маю думати інакше.
— Такий підхід допомагає у бізнесі?
— Звісно. Коли бачиш можливості, а не проблеми, рухатися легше. Світ підкоряється оптимістам, впертим.
— Маєте табу?
— Скажімо, маю певні цінності, яким не зраджую, це — чесність, повага до інших та довіра. Порушити якийсь із цих принципів для мене табу.
— Вашу довіру колись обманювали?
— Було й таке. Але я довіряв, довіряю і довірятиму. І зроблю усе, що від мене залежить, щоби люди мене не підводили.
— Ваш графік доволі насичений. Як вдається тримати себе у формі? І чи не виснажує такий темп?
— Ні, не виснажує. Допомагає спорт. Я бігаю, правда, не щодня — заважають відрядження, ходжу у басейн. Багато уваги приділяю плануванню — у першу чергу роблю лише найважливіше. Та й допомагає те, що у “Трек Любрікантс” ми використовуємо всі найновіші досягнення техніки. Мене завжди можна знайти, я завжди в он-лайн, незалежно від того, де я у цей момент — у лісі, в машині чи у літаку.
— Чи маєте якесь кредо, яким керуєтесь?
— Так, моє улюблене гасло — “Все просто”. Бо насправді так, якщо чоловік чогось прагне і про щось мріє, він обов’язково цього досягне. Усе буде йому допомагати — люди, обставини, доля. Але треба вірити. І докладати зусиль. А решта — все просто.
