“Рекапіталізація”, “транш”, “валютний курс”, “кредити” – цими словами буквально нашпиговані випуски новин та статті у ділових виданнях. Нещодавно Кабінет Міністрів та НБУ визначились з переліком фінустанов, які рятуватимуть у нинішній важкій економічній ситуації. Щасливчиками виявились сім комерційних банків.
Було ваше, стало наше
Рекапіталізація проблемних банків – про це в Україні говориться багато. Але проблемних нині у країні чимало і на всіх бюджетних грошей явно не вистачить. Нещодавно урядовці визначились: рятуватимуть лише сім фінансових установ і лише ті, в яких уже працюють тимчасові адміністрації.
Критерії, яким має відповідати банк, аби претендувати на державну підтримку, виробляли спільно з МВФ (хто платить, той і замовляє музику). Тільки якщо сума внесків банку становить більше, ніж один відсоток від обсягу внесків усієї банківської системи або якщо активи більше двох відсотків всіх активів банківської системи, він може отримати гроші. Але тут працює принцип “або.., або…”, а не “і те, й інше”.
До переліку щасливчиків, які отримають кошти бюджету для збільшення капіталу, потрапили сім установ: “Укрпромбанк”, банки “Надра” і “Київ”, “Родовід Банк”, “Укргазбанк”, банк “Фінанси та Кредит” та “Імексбанк”. Про те, хто власники цих банків і в яких вони стосунках з чиновниками Кабміну чи Нацбанку, зараз говорити не варто.
Суть рекапіталізації полягає в тому, що держава входить в акціонери банку зі своїм фінансовим ресурсом, необхідним для вирішення проблем. На сьогодні визначено, що державна частка може бути різною, але не менше, ніж контрольний пакет. У деяких банках держава буде мати 50 відсотків плюс одна акція, в інших їхні власники погоджуються віддати державі 99 відсотків власних акцій. На підтримку банків мають витратити 40 мільярдів гривень. Таким чином, у держави має з’явитись ще сім майже державних банків.
Порятунок проблемних банків — справа благородна, але є й інший бік медалі. Доводилось чути думку фінансистів, що разом з тимчасовою адміністрацією до проблемних банків потрібно вводити СБУ і Генпрокуратуру. Адже деякі банки перед тим, як до них увійшла тимчасова адміністрація, так би мовити, вивели ще наявний капітал. Наприклад, видавались великі кредити вже в січні-березні, які автоматично потрапляли в розряд проблемних. Нещодавно, наприклад, у деяких інтернет-виданнях повідомлялось про нібито порушену Генпрокуратурою кримінальну справу проти голови наглядової ради Західінкомбанку Василя Гаврилишина за підозрою у присвоєнні та розтраті майна.
Хто погано працює, той їсть
Не всі банки, які хотіли отримати державну підтримку, її отримають, а деякі з різних причин він неї відмовились. Наприклад, серед тих, які могли розраховувати на допомогу держави, але не захотіли нею скористатися, є п’ять установ, власники яких – українські бізнесмени. “ПриватБанк”, “Перший український міжнародний банк” (ПУМБ), “Брокбізнесбанк”, “Кредитпромбанк” і банк “Південний”, пише газета “Дело”, вирішили самі виходити з кризи. Не потребують держпідтримки й фінустанови з іноземним капіталом. Їхні проблеми вирішуватимуть закордонні “материнські структури”.
Інша справа – ті, у кого проблеми є, але отримати підтримку держави вони не можуть. Варіантів для них небагато. Можна “продатись” потужнішій та більшій структурі, однак сьогодні це майже нереально. В умовах нестабільності і кризи, навряд чи буде багато охочих вкладати кошти у проблемний банк. Інший шлях – об’єднання. За народним принципом “гуртом і батька легше бити” слабші банки, об’єднавши капітали, структури й зусилля, можуть спробувати вийти з кризи. У такому випадку є можливість отримати й державну підтримку. Оскільки Національний банк обіцяє подумати, аби таким установам також надати рефінансування. Ну й останній, найсумніший шлях – ліквідація банку.
Щодо акціонерів тих банків, які отримають підтримку, то вони можуть опинитись у подвійному виграші. По-перше, держава, увійшовши в акціонери банку, вирішує проблеми і – головне – залишає їх акціонерами. Згодом, коли криза мине, уряд може прийняти рішення продати свій контрольний пакет, адже в нас звикли латати бюджетні дірки за рахунок приватизації. Тоді-то акціонери можуть продати й свої частки вже “здорового” банку й отримати непоганий зиск.
Виходить парадокс. Ті, хто враховував ризики, працював обережно, і з кризою борються самостійно. Ті ж, хто докерувався до проблем, отримають бюджетні кошти для вирішення тих таки проблем та ще й можуть непогано заробити. Відразу згадується старий радянський фільм “Операція “И”, або Пригоди Шурика”, де один з героїв говорить: “Хто не працює, той їсть”…
Валютний
курс МВФ
Кілька тижнів Уряд та Президент намагались всіляко задобрити Міжнародний валютний фонд, аби отримати другий транш кредиту. Нагадаємо, що перший транш у сумі 4,5 мільярда доларів Україна отримала ще в листопаді. Однак доля тих грошей покрита туманом. Мабуть, саме тому МВФ видав другу частину кредиту у сумі 2,8 мільярди доларів для погашення зовнішнього боргу країни. Це, так би мовити, технічні гроші, які через Україну проходять транзитом, і направляються на погашення попередніх кредитів, отриманих від міжнародних організацій.
Однак отримання другого траншу мало велике значення для держави. Це показало, що Україну таки не кинуть й допомагатимуть вийти з кризи. А отже – є передумови для стабілізації курсу гривні.
Але, як зазначають деякі експерти, гроші нам дали б за будь-яких умов. Нещодавно на зустрічі двадцятки найрозвиненіших країн світу щодо подолання світової кризи було прийнято рішення виділити один трильйон (!) доларів. В основному ці кошти підуть на порятунок європейських країн, особливо східної її частини. Масштаби цієї суми просто важко уявити.
Ситуація проста: якщо гроші є, їх потрібно витратити. І навіть не дивлячись на те, що Верховна Рада провалила “антикризові закони”, прийняття яких було однією з умов отримання другого траншу, гроші дали. Бо у випадку, якби економіка однієї з найбільших країн Європи рухнула, Міжнародному валютному фонду було би потім важко пояснити “великій двадцятці”, чому її не врятували тими грошима, які були виділені.
Звісно, можна сказати, що Україна умови виконала, бо необхідні рішення були прийняті на засіданні уряду. Але вони мають сумнівну законність, оскільки ухвалювати закони – функція виключно парламенту. Рішення уряду було свого роду моральним заспокоєнням для МВФ.
Але другий транш кредиту не вирішує основної проблеми – надходження живих грошей в економіку. Аби підприємства повернулись до звичного режиму роботи, банки мають кредитувати. І тут знову вся надія на те, що в банківську систему прийдуть, те що називається, внутрішні гроші. Потрібно, щоб припинився не просто відтік депозитів, а повернення довіри українців до банків.
Сьогодні банки почали хитрувати, залучаючи короткострокові депозити на кілька днів. Можна припустити, що це свого роду спосіб повернути клієнта. Уявіть, людина приносить гроші в банк на сім днів (це все ж краще, ніж тримати під матрацом), а за тиждень спокійно їх отримує з відсотками. Потім “ризикує” вдруге, і знову все в нормі. Таким чином, за кілька разів страх втратити нажите “непосильною працею” зникає, і людина вже спокійно залишає гроші в банку на більший термін.
Реанімація банківської системи – це перший крок до подолання кризи. Можна сперечатись про прорахунки й помилки, але цей крок зроблено. Залишається сподіватись, що цього разу ми йдемо у правильному напрямку.
