Спецоперація “Ялинка”

8.30 ранку. На вулиці — 10 градусів морозу. У тресті зеленого господарства оголошено готовність №1 для виїзду експедиції в ліс. Один з автокранів виявився несправним, тому керівництво підприємства гарячково шукає йому заміну.
9.00. Група розвідників автовишкою та автокраном “Бумар” вирушає в дорогу.
9.30. Прибуваємо до лісу, що поблизу села Волошки Рівненського району. Входимо у володіння Решуцького лісництва, де й знаходимо пеньок, який залишився після минулорічного десанту. Оглядаємо дерева та запримічаємо кілька ялин скраю просіки.
10.00. Приїжджають дві вантажівки “ЗіЛ” зі спорядженням для роботи.
10.15. Автобусом прибуває група працівників тресту у кількості 22 чоловік. Команду очолюють виконроб Мирослав Шех та майстер Олександр Кравчук. Після короткої наради почали розчистку місця роботи. Автокран вантажопідйомністю 25 тонн та виносом стріли 24 метри і автовишка зі стрілою у 22 метри займають позиції.
10.30. Столяри тресту Олексій Пасічник та Іван Царук надягають пояси високомонтажників та готують трос для підвішування дерева. Для Олексія – це четверта, а для Івана — сьома ялинка, які вони спилюють щороку для встановлення на майдані Незалежності міста. До нас підходить помічник лісничого В’ячеслав Рудаков, який пояснює:
— Місце, де зараз знаходимось — кордон між Лісостеповою та Поліською зонами: заглибившись у ліс, можна, не виходячи з нього, пройти до білоруського кордону. Характерними представниками флори тут є: сосна, ялина, дуб. Щодо “героїні” цьогорічних свят, то їй — близько дев’яноста років, вона до цього часу виконувала роль “буферної” зони: для штучних насаджень ця ялинка створила мікроклімат, який сприяє росту та розвитку молодих дерев — свою роль вона виконала сповна.
10.45. Прибуває МАЗ — тягач-лісовоз, напівпричіп розтягують на максимальну довжину. “Люлька” автовишки з двома висотниками піднімається приблизно на дві третини висоти ялинки, і вони, обмотавши трос навколо стовбура дерева, чіпляють його до кранового гака. З цього моменту місцевість радіусом 35 метрів оголошується небезпечною зоною, яку покидають усі, крім тих, хто буде спилювати ялинку. За ходом відповідальної та небезпечної роботи наглядає Микола Ясенєв, заступник керуючого трестом з виробництва. Це “його” двадцять перша ялинка:
— Лісову красуню ми шукали у різних лісництвах району: Сморжівському, Оржівському, Олександрійському. Все-таки знайшли її тут. З іншого боку, маємо зручне місце для вивезення ялинки з лісу.
11.00. Тишу в лісі порушує дзижчання бензопили, якою спочатку вирізають клин з боку розрахованого падіння дерева, а потім з протилежного починають спилювати його. Автокран натягує трос, тридцятидвометрова ялина невдоволено тріщить, не бажаючи покидати своє місце у лісі, і… за кілька хвилин зависає у повітрі. Тепер починається та фаза операції, коли потрібно зберегти від обламування якомога більше гілок спиляного дерева. Робітники спилюють непотрібні сучки та загинають гілки до верхівки.
12.00. Від низу стовбура відпилюють частину, оскільки її діаметр не дозволяє встановити ялинку в “гільзі” — підземному вертикальному каналі, що на майдані обласного центру. Усі спиляні гілки робітники, разом з відпиляною частиною стовбура, вантажать на причепи тракторів.
13.00. Обід. Навколо багаття, яке до цього часу встигло перегоріти, влаштовуються люди. У гарячий попіл загортають картоплю, а на вистругані шампури нанизують шматки сала та ковбаси. Гарячі чай та кава, жвава розмова та жарти зігрівають змерзлих чоловіків.
15.00. Одна частина людей вирушає на заготівлю гілля, яке згодом приб’ють до стовбура. Інша — займається вантаженням спиляної ялинки на лісовоз та її закріпленням.
Враження від побаченого псує видовище облисілих ялин, що за кілька десятків метрів від щойно спиляної. На моє запитання з цього приводу, лісник Віктор Степанюк відповідає: “Ймовірно, виною цього — хімія, яку заносить сюди з “Азоту”.
16.00. Світловий день згасає. До лісу під’їжджає старший інспектор ДПС ДАІ Олександр Никончук, який попередньо інструктує водіїв про рух у колоні.
16.15. Поволі, зі швидкістю не більше 15 км на годину, вирушаємо на Рівне. Темряву пронизують спалахи “мигалки” патрульної машини, з мегафона лунають попередження пішоходам та водіям зустрічного транспорту про небезпеку: “Увага! Великогабаритний вантаж! Пішоходи, зійдіть на узбіччя! Водії, прийміть якомога праворуч — їде ялинка!”.
17.15. Помалу, з частими зупинками, автоколона під’їжджає до Великожитинського кільця. Попереду — найважче: затяжні спуск та підйом по слизькій дорозі, рух по місту. На перехрестях вулиць Гагаріна-Льонокомбінатівська-Дундича зупиняємось надовго: гілляччя зачіпає тролейбусні проводи, лісовозу важко маневрувати. Позаду колони та перед нею утворюється величезна черга транспорту, а найбільш нетерплячі об’їжджають тротуарами.
18.15. Нарешті досягаємо мети. На майдані Незалежності — натовп людей, яким цікаво зустріти ялинку та поспостерігати за її встановленням. Автокран та автовишка знову займають позиції, люди беруться за роботу.
21.45. Дерево встановлено у “гільзі”, забито клини. Наступила перша ніч у місті та одна з останніх у житті ялинки. Машини вирушають на місце постійного базування — у трест зеленого господарства…