До чого призводить непрозорість?
— Ви ж знаєте ситуацію по Донецькому ботсаду?
— Ні, не знаю, не знаю я, — з сяйливою усмішкою хитає головою заступник голови Держкомзему Володимир КУЛІНІЧ.
Він сидить у зручному кріслі у маленькому кабінеті в пошарпаному будинку Держкомзему у Києві. Навколо будинку — скелети величезних новобудов, яким явно не вистачає землі. До кризи вони підібралися до пологового будинку, де народжували Алла Мазур, Тіна Кароль, а місяць тому — Іванка Коберник. Навколо Кулініча — десяток журналістів, яким явно набридло шукати відповідь на запитання, коли це скінчиться. “Це” — безкінечні скарги людей на махінації навколо землі. Люди дзвонять у приймальну Кулініча, він уважно їх вислуховує і як правило радить звертатися в обласні Держкомземи. Але вже з “перепусткою” — “скажіть, що Кулініч попросив”. Журналістів зібрали висвітлювати цю “телефонну лінію”.
У перерві між дзвінками журналісти настирливо розповідають, як у Донецькому ботанічному саду побудувався Віктор Янукович. Це стара історія. Кулініч, який у Держкомземі дванадцятий рік, мовчить і далі усміхається. З усмішки не можна сказати, що він здивований. Але й що не здивований, теж сказати не можна.
— Мабуть, для громадянина, який має в приватній власності такі ділянки, повинні бути прописані певні обмеження відносно того, що він не повністю буде володіти цими ділянками. Але я цього не знав, — продовжує наполягати він.
— Ви цього не знали? — не відстають журналісти.
— Ні.
Люди скаржаться і скаржаться. Ця проблема мучить усіх. До кризи — навіть забудовників з великими грошима. Де є земля під забудову? Як її отримати? Платні відповіді на ці запитання, які отримують лише обрані, і були однією з причин неймовірних цін на житло. Будівельних компаній в Україні — десятки тисяч. А ось забудовників — просто десятки, бо це закритий клуб, де справжньої конкуренції фактично немає, а значить — немає і справжньої ціни.
“Кількість порушень у сфері використання та охорони земель набуває загрозливих масштабів”, — констатувала у понеділок комісія Ради нацбезпеки та оборони. І доручила “вжити заходів”, “забезпечити”, “посилити”.
Як це справді можна виправити?
Іноді експерти, рідше — політики — проголошують ці слова: “автоматизований державний земельний кадастр”, “надійна реєстрація прав власності”, “розмежування і зонування земель”.
Зробити кадастр — означає розібратися, де яка земля є, кому вона належить, і — з точністю до 30 сантиметрів — занести всю інформацію у комп’ютерну базу. Тоді в будь-яку секунду можна подивитися статус будь-якої землі.
Зробити надійну систему реєстрації прав — означає захистити цю комп’ютерну базу від втручання або поламки, чітко визначити, хто має право вносити туди зміни і доручити цим людям реєструвати угоди купівлі-продажу, оренди — усі операції з землею. З кримінальною відповідальністю цих людей за відхилення від процедур. Тоді у будь-яку секунду можна буде підтвердити, що ваша земля — це ваша, а його — це його.
Зробити розмежування земель означає чітко визначити, хто відповідає за землю, яка не перейшла у приватні руки. За оцю — сільрада, за цю — міськрада, за цю — уряд. А зробити зонування земель означає, що ці відповідальні мусять чітко визначити й оголосити усім, що вони збираються з землею робити. Цю — здавати в оренду аграріям. Цю — продати (за законом — лише через аукціон!) під забудову. Цю — відвести для парків, скверів та спортивних споруд. А цю — зарезервувати під будівництво автостради, газопроводу чи української Силіконової долини. Таке зонування має робитися за згодою людей, які живуть у цих селах або містах. Нещодавно — як експеримент — одне пройшло в селі на Полтавщині. Людина, яка його організовувала, піднесено розповідає, як це захопило мешканців.
Чому це не зроблено по всій країні? Проект закону про зонування узгоджується всередині уряду Юлії Тимошенко. Але його неможливо робити без розмежування. А його неможливо зробити без кадастру. Як і надійну систему реєстрації прав.
Чому немає законів про це? Є. Ще 2004 року за пропозицією депутатів Володимира Демьохіна з Партії регіонів та Володимира Матвєєва з Компартії був ухвалений Закон “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.
Він передбачив:
– створення єдиного реєстру інформації про землю, будинки та операції з ними;
– офіційне визнання та підтвердження державою цієї інформації;
– внесення інформації в реєстр винятково спеціальними державними реєстраторами, які мусять мати юридичну освіту та пройти шестимісячне навчання;
– кримінальну відпові-дальність цих реєстраторів за порушення закону;
– створення спеціального фонду, з якого постраждалим від порушення закону реєстраторами відшкодовувалися би збитки.
Спеціально під цей закон Світовий банк зобов’язався дати Україні кредит 350 млн доларів. Ці гроші мали бути витрачені на:
– фотографування усієї землі з повітря та створення повного земельного кадастру;
– створення автоматизованої системи, яка б захистила й одночасно забезпечила доступ до єдиного реєстру інформації про землю, будинки та операції з ними;
– закупівлю потрібного обладнання;
– навчання державних реєстраторів;
– консультування землевласників.
Світовий банк гордо називав проект одним з найбільших і найважливіших у своїх відносинах з Україною. Тиждень тому його директор в Україні, Білорусі та Молдові Мартін Райзер попередив уряд, що якщо ситуація не зміниться, влітку гроші можуть бути відкликані.
Хто це заблокував?
“…не відповідає Конвенції про захист прав людини”. Ці слова зустрічаються у кожному другому листі, якими чотири останніх роки обмінюються Міністерство юстиції та Державний комітет із земельних ресурсів. Це листування потрапило до “Свідомо”. І воно прозоро пояснює, чому не був втілений закон.
Для цього уряд мав затвердити порядок ведення такого реєстру інформації про землю, будинки та операції з ними. Визначити правила підготовки та підбору державних реєстраторів. Створити фонд відшкодування збитків тощо.
Проекти цих рішень готувалися Держкомземом і… блокувалися Мін’юстом. І за Романа Зварича з “Нашої України”, і за Олександра Лавриновича з Партії регіонів, і при нинішньому міністрі юстиції Миколі Оніщуку (теж “Наша Україна”) міністерство писало “…не відповідає конвенції”.
У минулорічному листі Оніщук уточнив:
“Кабінет Міністрів визначив іншу концепцію… Програмою “Український прорив: для людей, а не політиків” передбачається визначити Мін’юст спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно”.
Це і є розгадка! Закон 2004 року доручав створити й адмініструвати єдиний реєстр інформації про землю, будинки та операції з ними Держкомзему. А ця інформація в Україні — на вагу золота. До того ж доступ до такого реєстру закон передбачив платним. А це — доходи. Мін’юст, який утворив при собі реєстри окремих операцій (заборона відчуження нерухомого майна, спадків, правочинів, іпотек, прав власності на нерухоме майно), не хоче віддавати їх ведення у єдиний реєстр при Держкомземі. Навпаки, він просуває через Раду новий закон, яким такий реєстр буде доручено робити йому.
“Свідомо” направило міністру юстиції та голові Держкомзему запитання: “Як покласти край боротьбі ваших відомств за право курувати таку систему?”. Держкомзем промовчав.
Мін’юст відповів аргументами передати це право йому, додавши:
“Ситуація, яка склалася сьогодні навколо побудови в Україні системи захисту прав власності на нерухоме майно, є неприпустимою. Існуючий стан справ лише відштовхує потенційних інвесторів, послаблює довіру, впевненість і лояльність серед наявних інвесторів, а також створює передумови для масових порушень у сфері державної реєстрації прав”.
От з чим неможливо сперечатися. Держкомзем, уникаючи відповіді на наші запитання, під час підготовки матеріалу надіслав свою новину. Про те, як перший заступник директора черкаської філії Центру державного земельного кадастру одночасно зареєструвався приватним підприємцем, отримав ліцензію на виконання землевпорядних робіт і сам собі надавав замовлення. А в.о. начальника Черкаського районного відділу цієї філії спробував вивезти Книгу записів реєстрації державних актів на право власності на землю.
Прізвища цих людей мало що скажуть. А ось прізвища політиків, які відповідають за роботу Держкомзему, варто чітко знати. Зараз комітетом керує Олег Кулініч — висуванець Блоку Литвина. Справедливо зазначити, що призначення сталося два місяці тому. Тому оцінювати його треба за тим, як працюватиме Держкомзем, зокрема, і зі створення надійного повного кадастру у найближчий рік.
А от весь минулий рік Держкомземом керував висуванець Блоку Юлії Тимошенко Володимир Воєводін.
Тимошенко — двічі прем’єр-міністр за останні чотири роки також ділить відповідальність за те, що не припинила протистояння Мін’юсту та Держкомзему, за яке розплачується вся країна. Разом з колегами по прем’єрському кріслу Юрієм Єхануровим та Віктором Януковичем.
Президент Віктор Ющенко формально підтримує ідею єдиного реєстру інформації про землю, будинки та операції з ними. Ця вимога регулярно з’являється у рішеннях Ради нацбезпеки, яку він очолює. Він не пропускає закон про повернення частини повноважень до Мін’юсту. Але також правдою є те, що обидва міністри юстиції, які під килимом завалили ідею — Зварич та Оніщук, отримали ці посади за квотою Президента.
Користуючись, що значення добре зробленого кадастру розуміють лише спеціалісти, політики далі саботують його створення. Мало хто помітив ляп, якого три тижні тому припустився комітет Ради з питань аграрної політики та земельних відносин. Він — після півторарічної перерви — знову виніс на голосування закон про Державний земельний кадастр. (Необхідність окремого закону про кадастр передбачено Земельним кодексом. На його відсутність депутати постійно посилаються, коли пояснюють, чому вони не дозволяють легальний продаж землі.) Так ось, комітет підготував документ не як новий закон, а як повторне подолання вето Президента, що заборонено Конституцією. Це негайно помітив той самий Лавринович і законопроект був знятий з розгляду. Тобто за півтора року закон підготували так, що його неможливо було ухвалити!
— Чому юристи комітету підготували закон, що його можна було не розглядати?
— Це недопрацювання було Комітету, — пояснив “Свідомо” депутат Партії регіонів, голова комітету Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Микола ПРИСЯЖНЮК. — Для того, щоб цю помилку виправити, ми терміново будемо подавати новий законопроект.
— Коли?
— Я думаю, що за два-три тижні ми надамо новий законопроект.
Треба слідкувати за цим! Бо відсутністю окремого закону Держкомзем пояснює, чому він досі не створив земельний кадастр. Як повідомив “Свідомо” один із посадовців, що має доступ до даних Держкомзему, вони охоплюють не більше 80% землі навколо сіл, і менше половини землі у містах. А головне, ця інформація зберігається на папері. Автоматизована система — фікція. У лютому Держкомзем знову оголосив про створення чергової робочої групи щодо розробки принципів такої системи.
Скільки можна? Документи про землю викрадають, палять, підробляють. Або ще простіше — не видають.
Голова аграрного Комітету Ради розповів особисту історію. Він хоче купити у сільради дві сотки землі між своєю ділянкою та дорогою. Сільрада дала згоду. А ось представник районного відділу Держкомзему попросив… 5 тисяч доларів.
Що ще раз доводить — це проблема, яку майже усім вигідно вирішити.
![]()


