Перше, що вражає, — ідеальні дороги. Ав-тобани з трирядним рухом в одному напрямку і рідким обмеженням швидкості 120-130 кілометрів за годину живуть своїм шумним життям вдень і вночі. Коли при шаленій їзді майже не відчуваєш роботи амортизаторів і завдяки вказівкам і розв’язкам не доводиться раз-по-раз вдаватися до гальм, розумієш, що автодорога — це не просто асфальт чи бетон, а складна інженерна будова. Автобани — дорога розкіш, але вона економить здоров’я автомашини і водія.
Пригадую цікавий випадок. Мій новий знайомий запропонував поїздку-прогулянку до Австрії. Ми буквально влетіли в сусідню державу, не зустрівши ні прикордонного, ні митного поста, але водій, не зустрівши, кому заплатити за користування автобаном, з’їхав на другорядну дорогу, аби бути впевненим, що не погрішив проти совісті.
Характерна риса німецьких доріг — відсутність демонстративного чергування поліції, але вона з’являється хтозна-звідки, як тільки в ній з’являється потреба. Я бачив дорожну поліцію тільки раз, коли треба було провести групу велосипедистів-спортсменів через місто.
Друге, що вражає у густо заселеній Німеччині, — мало людей на вулицях, порівняно з нашими містами. Друзі роз’яснили мені, що їхні земляки або працюють, або відпочивають, а просто без потреби час не вбивають. І пожартували: коли в німця забрати роботу, він починає марширувати. За змінами в трудовому законодавстві робочий тиждень скоротили з 41 і 42 годин до 40 із збереженням попередньої зарплати. Але багато працюючих скаржаться, що в них забрали частку задоволення працювати через інтенсифікацію.
На будь-якій роботі німці — високоорганізовані й відповідальні. Тому нашим землякам, котрих, як мені сказали, легально працює у ФРН 110 тисяч, доводиться із самого початку засвоювати новий для себе стиль. Моя приятелька Маріанне, яка донедавна працювала адміністратором в лікарні (на зразок нашої секретарки) буквально по хвилинах розписувала день, місяць і рік розпорядку свого головного лікаря, залишаючи йому вільний час для роботи з документами. На відміну від нашої секретарки, яку ми звикли сприймати як охоронця входу до шефа, її німецька колега перебирає на себе половину організаторської роботи керівника.
У німців не прийнято запитувати про зарплату чи хвалитись доходами. Якщо майстер зізнається робітникові, що в нього значно вища зарплата, його попередять: ти заважаєш миру на підприємстві, що рівнозначно попередженню про звільнення. Тим більше не тримають на роботі людей грубих, конфліктних. Вважають, що свою понурість треба покидати вдома. Нормальним явищем для працюючих стало жити в сільській місцевості, а працювати в місті. Зручним вважають, щоб місце роботи було не далі 50 кілометрів від місця проживання.
Лікарню закрили, бо в ній відпала потреба
Наша німецька благодійниця Маріанне Ріхтер сама несподівано залишилась без роботи. Лікарню, в якій вона працювала адміністратором, закрили… у зв’язку з відсутністю потреби в ній, і працівники одержуватимуть майже впродовж року попередню зарплату. Причин кілька: розвинута система сімейної медицини, високий рівень медичної допомоги у великих спеціалізованих клініках і — здоровий спосіб життя громадян, завдяки чому кількість хворих значно зменшилась. До речі, все обладнання закритої лікарні, як мені сказали, списане і його готують… до відправки в Березне.
Пильно приглядався до сімейного побуту — і зробив висновок, що, крім раціональної ощадливості, для німців характерна постійна турбота про своє здоров’я. Мені теж ненав’язливо нагадували, що треба за день для доброго тонусу випивати два-три літри соків і води. У гостях щоразу запитували, скільки я з’їм, у значенні, аби не викидались, як у нас, невикористані харчі. На сніданок — традиційна булка з м’ясною начинкою, на обід — великий шмат м’яса з гарніром, на вечерю — легкі страви. Супу як першої страви в нашому розумінні немає, інколи в її ролі виступають вчорашні млинці в кип’яченій воді. Масла майже не їдять, побоюючись передозування холестерину.
Німці майже нейтральні щодо спиртного і курива. Один з приятелів, який захотів пригостити мене “по-русски” розтяг вміст чекушки на два дні. Навіть на святі рибалки (було зловлено п’ять рибин), на яке мене запросили, всі 18 чоловіків пили тільки пиво і лимонад. Зате в Баварії п’ють справді багато пива, яке відзначається чудовим смаком та ароматом, але за хмільністю поступається нашому. В перерві театральної вистави я помітив, що з усієї публіки закурили тільки два чоловіки і одна жінка. Німці жартують, що в них курять тільки іноземці. Хоча, певною проблемою є куріння серед частини підлітків, незважаючи, що пачка сигарет коштує в середньому 4 євро.
Характерні також масове захоплення спортом, туризмом і обожнюванняння природи. В самої Маріанне подвір’я нагадує мікропарк із живим куточком — трьома черепахами. Незважаючи на масу використовуваної упаковки, довкілля чисте. При знесенні старих споруд матеріали розсортовують і повністю переробляють. Німецька акуратність у цьому ідеальна.
Влада, що служить закону
і громаді
Земля Баварія поділена на 72 райони, які в свою чергу діляться на менші самоуправлінські території. Друзі з Кіплінгена роз’яснили мені, що сім навколишніх сіл є частинами міста Ділінген, жодного адміністративного представництва в них немає, а вся територія як адмінодиниця входить в район Ділінген (18 тисяч жителів), яким керує обербургомістр і три зами-бургомістри. В обербургоніста я побував на прийомі як гість, передавши сувенір-картину з пейзажем Надслучанської Швейцарії і запрошення міського голови Березного Олександра Пилипаки встановити побратимські зв’язки між обома райцентрами. До речі, земля Баварія знаходиться в побратимських зв’язках з Україною…
Обербургомістр влаштував ознайомчу поїздку по місту, сівши сам за руль автомашини і роз’яснивши, що, не наймаючи шофера, він економить бюджетні кошти. Перед тим, як рушити, пристебнувся ременем безпеки. Пояснив: якщо полісмен зупинить його без паска, то одержить підвищення по службі, а про порушення напише місцева преса. Подумалось: поліція в нашому розумінні мала б віддавати честь господареві міста. Але, як мені сказали, навіть рядові можуть не віддавати честь генералу поза межами казарми.
Основна сфера функціонування місцевої влади — соціальна, благоустрій та екологія. Ось чому обербургомістр цікавився передусім рівнем нашого життя і впливом Чорнобиля. Відповідно продемонстрував, що влада робить для благоустрою. Старий промисловий квартал зносять у присутності інженера-еколога, аби все було розсортовано і прибрано від кабелю до бетону, а земля продається під нову забудову. Утилізація відходів обходиться до 800 тисяч євро, але 60 відсотків вартості повертає Мюнхен.
Цікаво, порівняно з нашою системою влади, що бургомістри і обербургомістр як адміністративні керівники підпорядковані представницькій владі-ляндрату, до якого обираються депутати від партій. Зрозуміло, без адмінресурсу і приманювання виборців. Словом, владний господар — громада.
За моїми спостереженнями, влада не втручається в бізнес і тим більше не прилаштовується до нього — ця сфера регулюється справді законом. Знайомий бізнесмен Зігфрід Вйольц, який проживає в сільській місцевості Кіклінгена, подарував мені рекламний проспект під назвою “Компетентно в алюмінії і склі” з кольоровими фотоілюстраціями споруджених його фірмою конструкцій (одна з новіших будов — десятиповерховий виставково-торговий автоцентр у Мюнхені)”. Фірма з персоналом 77 чоловік, при двох інженерах і чотирьох майстрах виконує за рік робіт на 16 мільйонів євро. Нам би такий “сільський” бізнес”. До речі, Зігфрід Вйольц на власні кошти придбав і відправив для Березнівської райлікарні машину швидкої допомоги марки “Мерседес-Бенц”. Добродійність у німецьких бізнесменів є ознакою успішності й добропорядності.
Двері храмів відчинені упродовж дня, душі — впродовж життя
У типово католицькій Баварії сильний вплив на соціальне життя справляє релігія. Вразило, що двері храмів відчинені впродовж дня: заходь помолитись, купити церковну атрибутику, якщо там навіть немає священнослужителя.
Із сином Маріанне 28-річним Крістіаном, теологом за освітою, побували в “церкві Німеччини”, як називають місто Айхштедт, в якому із 12 тисяч жителів чотири тисячі – студенти-теологи католицького університету (взагалі в Баварії аж сім університетів). Крім власне теологічного факультету тут є філософський і соціальної педагогіки, що ілюструє утверджену тут думку: церква відділена від держави, але не від суспільства. Ми потрапили якраз на фестиваль католицької молоді, на якому світські і релігійні елементи взаємопов’язувались і взаємодоповнювались: пиво, релігійні пісні, лозунги “Пошли, Господи, успіх!”
До речі, сам Крістіан займається не тільки викладанням теології в місцевих школах, а й влаштовує під егідою церкви в підвалі храму дискотеки для молоді, зібрав фонотеку з 5490 пісень різних стилів, через Інтернет (має тут комп’ютери) підтримує широкі дружні зв’язки. Його молодший брат — спеціаліст із виготовлення органів — поза роботою займається колекціонуванням автомашин, яких уже зібрав два десятки.
Взагалі, релігійна свідомість, за моїми спостереженнями, невіддільна від повсякденної. Мій новий знайомий вчитель-пенсіонер Геммерлє перед тим, як виїхати з подвір’я на автотрасу, мовчки молиться із заплющеними очима за кермом. Він сказав, що так чинять перед дорогою всі його знайомі.
Любов до ближнього і терпимість як християнські доброчесності справді глибоко проникли в повсякденне життя баварців. Тут без посмішки при зустрічі не розмовляють. Вітання робітника із шефом на зразок “Ганс, привіт!” є звичним явищем, оскільки на фірмі партнерські відносини підтримуються через звертання на “ти”. А в сімейних відносинах — якась особлива теплота. В помешканні самої Маріанне на видному місці красується вишивка-порада: “Якщо чоловік слухняно слідує за своєю дружиною, то небо залишається чистим і голубим”. Може, й сім’ї у баварців міцні, що складаються на сердечному взаєморозумінні і в значно пізнішому, як нас, віці.
Активна добродійна діяльність, яка охоплює майже всі баварські сім’ї, — теж, на мій погляд, є результатом релігійного виховання. В цьому довелося пересвідчитись на прикладі безкорисливого благодійництва самої Маріанне Ріхтер, яка зізналася, що чи не єдиними проблемами в її громадській діяльності є збір картонних коробок під “гуманітарку” і митні складнощі на кордоні. Один з місцевих священиків, який не побажав афішувати своє ім’я, вирішив доправити за власні кошти для березнівського територіального центру соціальної допомоги вживаний міні-бус марки “Мерседес”. Довідавшись про високий митний збір, на що може не знайтися коштів у одержувача, він за власний кошт переобладнав його у спецмайстерні на вантажний, але знову виявилось, що його не можуть віднести до спецмашин, які оновлене митне законодавство дозволяє ввозити віком до восьми років. Тоді добродій вирішив відправити власний автомобіль віком до п’яти років, взявши собі той, в який вклав кошти і клопоти. Просто образливо за нашу бюрократію, яка заважає навіть дароване достойно прийняти.
Сучасне німецьке суспільство — суспільство доброї волі. З ким би і де не доводилося обмінюватися думками про конфлікти на нашій неспокійній планеті, думка одна: дві світові війни принесли німцям тільки нещастя, тому третя з їхньої землі ніколи не розпочнеться.
