Серед розмаїття спеціальностей нелегко віддати перевагу одній-єдиній. Тут приходять на допомогу поради друзів, примус батьків чи бажання “закосити” від армії. На цьому ґрунті виникає чимало конфліктів у сім’ях вчорашніх школярів. Рівненські абітурієнти майже не відрізняються від столичних ровесників, проте шляхів вибору професії у них більше.
Ті, хто лише вчора отримав довгоочікуваний атестат, сьогодні йдуть з ним у приймальну комісію навчального закладу. А поруч — шкільний товариш, який йде поступати “за компанію”. Адже разом буде легше, та й причина уникнути армійської служби. Багато з них несуть документи у приймальні комісії разом з батьками, які змушують вступати саме сюди або просто підтримують: раптом дитина передумає?
У приймальній комісії Рівненського інституту слов’янознавства зустрілася з Олександром Сорокою та його мамою Галиною, яка погодилася розповісти про їх спільний вибір:
— Ще у школі мав бажання пов’язати роботу з комп’ютером. Пізніше Сашко хотів просто працювати, але вантажником завжди встигне, отож поки у змозі вчити — цим і займемось наступні п’ять років. А зупинились на спеціальності “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”. Хоч чітко ще не знаємо, де можна буде влаштуватись, та вже вирішили, що потрібно саме це.
З найкращими намірами чотири роки тому Олександр Медведь радив доньці Ніні вступати на “Банківську справу”:
— Надіюся, що до наступного року зможу її влаштувати на роботу за спеціальністю. Бо коли донька поступала, то на першому місці були спільні бажання та можливість навчатись на престижному факультеті.
— Велику роль у виборі спеціальності відіграють батьки, — ділиться своїми спостереженнями секретар приймальної комісії Рівненського інституту слов’янознавства Наталія Прохорова. — Вони враховують власні можливості та престижність професії. Ми це розуміємо й намагаємося скерувати абітурієнта до професії, яка більше відповідатиме його характеру. Це дуже важливо, адже буває й так, що студент вчиться гарно, але диплом престижної спеціальності, приміром, “Міжнародна інформація”, не допомагає влаштуватись, якщо його власник некомунікабельний. До престижних відносять професії, які пов’язані із митницею. Проте туди не просто влаштуватись та протриматися. Трапляється, що вступають з волі батьків, які вже знайшли потрібну роботу. Хлопців часто приваблює військова кафедра. А “за компанію” йдуть вчитись, хто взагалі не визначився, або друзі тут вчаться. Часто запитують: “А що дешевше?”, враховуючи платоспроможність сім’ї.
На лавочках поблизу закладу завжди можна поспілкуватись зі студентами, які вже спробували смак навчання. Про власну історію вибору розповів студент 4 курсу Олександр Куницький:
— Мені порадили знайомі, які живуть у Рівному, адже я з Борщева Тернопільської області. Вступив на “Товарознавство та експертизу у митній справі”. По-перше, не потрібно йти в армію, адже можна тут навчатись на військовій кафедрі. По-друге, це престижно і мені подобається. Ось моя знайома провчилась всього рік і залишила навчання. Її змусили поступати батьки, які й самі потім переконалися, що такі предмети як хімія не кожному даються. Цього року вона подала документи на юридичний у Харків, куди хотіла спочатку.
Саме це зауважила заступник секретаря приймальної комісії Міжнародного економіко-гуманітарного університету Оксана Григоренко:
— Дуже часто, провчившись один чи два курси, студенти бачать несумісність навчання та своїх можливостей. Для прикладу, на економіста вчитись престижно, та й можливість платити є. Та коли цю спеціальність здобувають за бажанням чи з примусу батьків, то більш ймовірно, що професія буде не до душі. Або студент більш схильний до природничо-гуманітарного напряму, тоді не виключені проблеми із вищою математикою. Про правильність вибору студенти замислюються вдруге вже на співбесіді у роботодавця.
Напевно, найоптимальніше рішення можна знайти, прислуховуючись до власних бажань та порад оточуючих. А головне — боротися за свою мрію, як свого часу вчинила спеціаліст зі зв’язків з громадськістю мережі “IDS–Group” (м.Київ) Людмила Богуславська:
— Батьки бажали “зробити” з мене педагога, та я проти їхньої волі поїхала до Києва вступати до Національного університету ім.Шевченка на журналістику, яка дуже подобалася. Перша спроба не вдалася. Вже наступного року батьки підтримали мою мрію, і я стала студенткою.
