Переконаний, що переважна більшість населення Рівненщини навіть не здогадується про заслуги свого губернатора перед співвітчизниками і Батьківщиною. А вони у нього чималі. Лише орденів Микола Петрович має сім, стільки ж — медалей різного ґатунку. А ще він — кандидат економічних наук, дійсний член Української академії економічної кібернетики, автор наукових праць. Якщо більшість своїх нагород та відзнак Микола Сорока отримав уже в період перебування на посаді голови облдержадміністрації, то найголовнішу — звання “Заслужений працівник сільського господарства України” — ще у 1995 році, коли очолював потужне сільськогосподарське підприємство “Облагротехсервіс”.
Звісно, заслуженому голові вже якось і не личить працювати в оточенні не заслужених заступників. І в цьому списку, передусім, треба назвати ветерана аграрного сектора економіки, заступника голови ОДА з питань сільського господарства Олександра Чуприну. Вже понад тридцять років він пов’язаний з цією галуззю. І хоча, як вчений-зоотехнік, пан Чуприна не дуже відзначився у розведенні по всій області м’ясних бичків голштинофризької породи, чи, скажімо, високоудійних голландських корів, все ж, помітний слід у сільському господарстві залишив. Особливо у справі реформування на селі. Його, цей слід, і помітили нагорі, присвоївши Олександру Чуприні звання “Заслужений працівник сільського господарства України”.
“Заслужений будівельник України” — таке звання має перший заступник голови облдержадміністрації Василь Берташ. Його стаж у будівельній галузі хоч і не такий солідний, як у пана Чуприни в аграрній (бо молодший), але і не малий — до двадцяти років. Можливо, і немає в Рівному чи області якогось культурно-дозвілєво-спортивного комплексу чи багатоповерхівки, названих на честь пана Берташа, однак справа будівничого благородна і заслуговує тільки найвищої похвали.
А ось щодо звання “Заслужений працівник освіти України” ще одного заступника голови ОДА Андрія Лавренчука спочатку виникли деякі сумніви. А приводом для цього послужила мимоволі почута розмова двох чиновників (очевидно, невисокого рангу, але тих, що “все знають”). Отож, вийшовши з адмінприміщення, вони відразу почали обговорювати новоспечених “заслужених”. “Як так, — упівголоса обурювалися вони, — Лавренчук жодного дня не працював у школі чи якомусь іншому навчальному закладі, а має звання “Заслужений працівник освіти?” Саме ця фраза й насторожила. Тому й вирішив ще раз переглянути (до речі, скупі) біографії обласних начальників.
Виявилося, що “шептуни” глибоко помилилися. Бо Андрій Лавренчук не тільки має диплом вчителя історії та суспільствознавства, але й працював за цим фахом у Городищенській школі Рівненського району. Майже чотири роки. Вже згодом він став чиновником, який, до речі, зробив для освіти області чимало добрих справ.
Цим матеріалом ми не беремо під сумнів заслуг високоповажних людей області. Боронь Боже! Просто хотіли, щоб народ більше знав про публічних осіб високого рангу, а не прислухався до всіляких пліток.
