Дорогою додому помічаю, як понуре, сніжне, вечірнє небо виблискує світлом. Підійшовши ближче,розумію чому: невеличка площа біля „Злати Плази” залита білим світлом, його більше ніж зазвичай. Неподалік стоїть присадкувата вантажівка з піднятою „люлькою”. Поруч зелений металевий конус-карас, який нагадує риб’ячий кістяк. На верхівці уже ближчить срібна різдвяна зоря. Верхівка конуса також заповнена ялинковими гілками. В горі зосереджено працює чоловік у яскраво-салатовій жилетці – монтує ялинку.
За межею загороджувального металевого паркану, який стоїть за кілька метрів від ялинки, інші робітники у таких же салатових „односторях” розпаковують ялинкове гілляча, яке теж займе своє місце на „риб’яочому” каркасі. Гилячки соковито-зелені – на мить видається, що це живі ялинкові лапи. Легенько торкаюся пальцями до колючок, ні, вони штучні.
Починаю фотографувати на смартфон. Біля мене теж саме робить молода пані, зосереджено наставляючи руку зі смартфоном на майбутню ялинку.
Фотографування помічають робітники, впівголоса весело перемовляється. Один із них складає руки рупором і гукає своєму колезі на горі:
„Усміхайся, тебе фотографують!”
Підходжу ближче до чоловіків. Вони привітні, але увага преси їх дещо бентежить, до такого, вочевидь, не звиклі. Тушуються і небагатослівні. Удається розпитати, що вони не від тресту «Зеленого господарства», а від «Злати Плази». У моїй голові проноситься жартівлива думка, що якби це були політики чи якісь інші публічні персони, то уже мав би розгорнутий коментар з детальним аналізом суспільно-політичної ситуації в країні.
Роблю ще кілька фото і йду геть.
Майдан Незалежності, де традиційно встановлюють головну ялинку міста, поки пустує – там, де невдовзі переливатиметься ілюмінацією різдвяне дерево, поки ходять перехожі.
