Один із старожилів обласної влади, заступник голови Рівненської облради Валентин Крока вірить у кохання з першого погляду. Адже в першу зустріч з майбутньою дружиною зрозумів: це та — єдина…
ужиною зрозумів: це та — єдина…
До знайомства з дружиною Валентин Крока мав декілька захоплень, у чому щиро зізнається. Але впевнений, що то були лише симпатії, а не справжнє кохання, яке він зустрів набагато пізніше.
Першою симпатією Валентина Івановича стала вчителька співів у школі села Жалин на Костопільщині, де навчався. Тоді ці почуття до старшої на чотири роки викладачки восьмикласник Валентин розділив із найкращим другом Леонідом Крокою. Так-так, “закадичний” друг дитинства Валентина Кроки носить таке ж прізвище.
Пізніше два Кроки закохалися у піонервожату Надію, яка працювала в їхньому селі. Тоді вони обидва навчалися вже у Мирогощанському технікумі.
— Вразив мене у цій дівчині насамперед характер! — розповів пан Крока.
Він і досі пам’ятає, як проводжав Надію додому через сільське поле, заквітчане синім льоном.
Згодом у друзів з’явилося ще одне спільне захоплення. І знову… піонервожата. Валентин Іванович тоді служив у військово-морському Балтійському флоті. З Марією познайомився, коли прийшов до села у відпустку. Коли вже надійшов час повертатися на службу, зрозумів, що хоче продовжити з нею спілкування, листуватися. Але перед від’їздом ніяк не міг її знайти. А тому завітав до Марії на роботу і залишив записку. Нашкрябав “лист” прямо на дні її робочої шухлядки…
Але доля — непередбачувана.
— Сталося так, що через рік дізнався: з Марією одружується… мій найкращий друг, — з ностальгічною посмішкою згадує Валентин Крока. — Зрозумів, що Леонід по-справжньому її кохає. На весілля запросили і мене. Молодятам я подарував великий макет підводного човна.
А от зустріч зі своїм єдиним справжнім коханням Валентин Крока пережив у Рівному. У цей час він працював, та ще й навчався на вечірньому відділенні будівельного факультету “водника”. Але улюбленому захопленню — танцям — не зраджував. І недаремно. Саме на одній зі студентських дискотек у Рівненському міському палаці культури вперше побачив Ліду. І як грім ударив — ось вона, любов! Запалила ж палкий вогонь у його серці Лідія за допомогою… вальсу.
— Мене просто вразило те, з якою легкістю Ліда вальсувала! — ділиться емоціями Валентин Іванович. — Як богиня…
Далі — ще цікавіше…
— Ми поїхали гостювати до моєї родини у Жалин. Це була п’ятниця. А вже наступного дня подали заяву до сільради і того ж дня одружилися. Для моїх батьків це була така несподіванка. Але ми діяли за покликом серця, про що ні разу за все життя не пошкодували… — завершує він.
Валентин та Лідія Кроки вже 36 років разом. Нажили двох доньок та четверо онуків. У парі переживали і радощі, й негаразди. Але їх розуміння та терпіння одне до одного, а головне — досі палаюче кохання, все перебороли. Саме тому для близьких не дивина, коли Валентин Іванович стверджує: “Якби не дружина, я зараз не обіймав би цю посаду. Адже моя Ліда постійно підтримувала мене, допомагала долати труднощі на професійному шляху”…
![]()


