Чого тільки не побачиш у кімнаті Валерія Шинтаря! Статуетки, сувеніри, картини — кожна річ пов’язана з морем. Ось модель парусного корабля, далі — статуетки-моряки, на тумбочці — глобус, на столі — три акваріуми з рибками. На стінах — плакати із зображеннями кораблів, морських краєвидів. Тут і трофеї — голови щук та сомів, які любитель тихого полювання спіймав уже у прісних водоймах Рівненщини. Голови чималі. Найбільша щука важила цілих п’ять кілограмів, а сом — аж дванадцять.
— Це ще не все, — махає рукою чоловік. — Найкращі екземпляри син позабирав. Там була ще більша риба. Руками її не покажеш. А ось це (дістає з-за дивана довгого меча) мій найцінніший трофей. Як гадаєте, з чого зроблений?
Беремо з фотографом у руки меча, довго крутимо, обмацуємо. Після того починаємо вгадувати. Чоловік лише скоса поглядає і усміхається.
— Це, хлопці, ніс меч-риби. Ми її спіймали в атлантичних водах. Точніше, вона сама до нас випадково потрапила в сітку. Була вже мертва, тож носа віддрубали, а решту викинули у воду. Із костомахою довелося довго повозитися. Спочатку я з неї здер шкіру, згодом довго сушив, шліфував. Між іншим, як розповідали бувалі моряки, мешканці тропічних островів (навіть канібали) використовували такі мечі для полювання на тварин і людей. Повірте, зброя дуже міцна.
Після цього бувалий моряк поринає в спогади.
— Починалась моя морська кар’єра із служби в армії, — розповыдаэ Валерій. — Я плавав на тральнику (кораблю-міношукачу — авт.). Після армії поступив на заочне відділення Ростовської мореходки. Як закінчив навчання, відчув усі смаки морського життя. Я побував в Ісландії, Гренландії, Африці, Південній Америці, Антарктиді. Наш корабель розтинав хвилі Тихого, Атлантичного, Індійського та Північно-Льодовитого океанів.
— Оце були часи! — з ностальгією в серці продовжує бувалий моряк. — По півроку проводили в океанських водах. Уявляєте, сьогодні тропічна спека і за бортом температура повітря майже сорок градусів вище нуля за Цельсієм, а вже через два-три тижні навколо корабля плавають гігантські антарктичні айсберги, і боляче коле обличчя мороз. Вза-
галі, айсберг — страшна річ. Яким би не був корабель, у порівнянні з ним він завжди нагадує сірникову коробку. Багаторічна крига легко може його розчавити. Айсберги просто вражають своїми розмірами. Бачили ми один поблизу Антарктиди. Аж дух забиває. Гора та й годі! Подивишся на верхівку — шапка впаде. На айсбергах часто буває багато тварин. Скажімо, пінгвінів, які на своє лихо опинилися на плаваючій кризі. Якщо хвилі віднесли айсберг далеко від материка, птахам уже не врятуватися. Крім пінгвінів, на кризі відпочиває сила-силенна інших птахів. До Антарктиди від нас пливти десь приблизно тридцять діб. Корабель перетинає субтропічний, тропічний пояси і згодом потрапляє у холодні води Антарктики. Погода тут дуже часто змінюється. Кілька разів на день світить сонце, кілька разів — вітер та хуртовина.
Як розповідає Валерій, в океанських водах їхній траулер ловив різну рибу. Переважно це скумбрія, макрель, піламіда. На кораблі її одразу ж морозили і десятикілограмовими ящиками складали в трюми. Лише через кілька місяців улов доставляли на берег. Ловіння та заготівля риби — справа не з легких, бо вимагає великого фізичного навантаження. Сітки судна підіймають з води по кілька тонн морської фауни. Кожну рибину слід відібрати за розміром у спеціальний відсік. Менші екземпляри — відпустити. Крім промислової риби, у наші сітки часто потрапляла й інша риба. Поблизу Намібії з трала діставав тунця вагою 125 кілограмів. Він мені всю шкіру на долонях поздирав. Якось у сітки потрапило мертве китеня. Важило воно десь до трьох тонн. Ловили й іншу рибу. Скажімо, океанських бичків вагою до… трьох кілограмів. А одного разу в трал (сітки, якими рибальське судно-траулер ловить рибу) потрапив пінгвін.
Взагалі для моряка звичні і акули, і кити, і косатки. Цих гігантів морського світу можна часто побачити за бортом корабля. Якось на острові Гренландія довелося побувати на одній закинутій базі, яка переробляла жир китів. Там такі скелети! Навіть не віриться, що така тварина може бути. Зараз подыбних китів уже нема. На базі обладнання все ціле, хоч бери й вантаж на судно. Нас, радянських моряків, це тоді дуже здивувало. Як можна кинути стільки добра? Розвинуті країни, повз які ми пропливали, видавалися казковими. Чистенькі чепурні їхні містечка аж занадто вирізнялися на фоні радянських міст.
— Кілька разів наш корабель потрапляв у шторми, — продовжує чоловік. — У 1976 році пливли на танкері в Ісландію. Хвилі тоді сягали трьох метрів. Я стояв за штурвалом удвічі більше норми, бо змінний, щоб заступити на вахту, не міг пройти через судно. У таких випадках люди часто гинуть, що й траплялося з деякими необережними моряками. Якщо стоїш на палубі, то хвиля дуже легко змиває в океан. Утриматись тоді практично неможливо. Бував я й у відомих сорокових ревучих широтах. Не всі судна туди заходять, бо в цій точці земної кулі підвищений радіаційний фон. Це поблизу острова Вогняна Земля.
А от на екваторі зовсім інше. Коли ми його перетинали, завжди випивали шампанське. Такий морський звичай. В екваторіальних водах постійно панує дивна тиша. Навіть летючих риб там нема. Суцільне блакитне плесо океану. Вечори там узагалі чудові. Сонце здається таким великим і чистим! Цю красу важко передати словами — треба бачити.
Ось так я відплавав більше десяти років свого життя. Після того, як повернувся до рідного міста, не зміг обходитись без води. Тому океанські води замінили прісні річки та озера, де я часто рибалю. Самотужки змайстрував навіть надувного моторного човна. І всі рибальські знаряддя майструю та виготовляю сам — гач-ки, воблери, вертушки, блешні. Ловлю щук, окунів, коропів, сомів, лящів та іншу рибу. Але найціннішим моїм скарбом є зброя, виготовлена з меч-риби. Адже завжди, коли його беру в руки, згадую і океани, і айсберги, і захід морського сонця…
