40-річний Гійом Наржоле родом з міста Лілль, що на півночі Франції. У Києві живе й працює майже три роки. Приїхав сюди разом із дружиною та двома дітьми — дочкою та сином. Тоді Вірджині була вагітною втретє. Пан Гійом — француз сміливий. Адже у той час як більшість українських знаменитостей їдуть народжувати за кордон, третя дитина першого секретаря посольства Франції народжувалась у Києві.
— І дружина, і діти з розумінням поставилися до переїзду, — розповідає пан Гійом. — Коли збираєшся за кордон, морально готуєшся до життя в іншій країні. Розумієш, що це у першу чергу потрібно тобі, саме ти в цьому зацікавлений. Життя в Україні відрізняється від французького, це факт. Але зараз ми також знаходимося в Європі. До того ж, Київ насправді гарне місто, де можна із задоволенням працювати, жити та відпочивати.
До приїзду у нову країну слід ґрунтовно підготуватись, переконаний пан Наржоле. Тому як справжній історик (до дипломатичної роботи він працював учителем історії), довго вивчав минуле України. Щоб спілкуватися із співробітниками-українцями було комфортніше, Гійом навіть вивчив українську мову. Щоправда, експрес-методом — за три тижні.
— Працювати доводиться багато, — продовжує пан Наржоле. — Хоча робочий день у кожного працівника посольства має свою тривалість. У мене він починається о восьмій ранку й закінчується о восьмій вечора. Робота здебільшого пов’язана з політикою та спілкуванням з українськими засобами масової інформації.
У Києві довелося переймати й місцеві норми етикету. Вони працівнику посольства прийшлися до смаку, адже не довелося багато запам’ятовувати.
— У Франції кожен вітається, як йому заманеться. Не обов’язково рукостисканням. А тут рукостискання — єдиний формальний спосіб. Мені це подобається, адже завжди можна діяти за правилами, точно не помилишся. Хоча у вас є чимало забобонів, зокрема й з цього приводу. Наприклад, не заведено подавати руку через поріг. Це незвично для мене. У Франції під час зустрічі чоловіки теж тиснуть один одному руки, а жінки цілуються.
Не вдалося оминути в Україні й місцеву кухню. Щоправда, тут справжні французи пристосувалися легко.
— Зараз мені дуже складно порівняти французьку кухню й українську, — зізнається пан Наржоле. — Справа в тому, що як тільки ми приїхали сюди, одразу перейшли на місцеве меню. Тому зараз ми, здається, й забули, яке на смак наше.
Постійну зайнятість та нестачу уваги до дітей пан Гійом компенсує під час вікендів та відпустки. Останню подружжя разом із дітьми провели в Аргентині. Сім’я Наржоле взагалі багато подорожує. Здебільшого, це поїздки Україною. Часто — робочі.
— Я вже об’їздив майже всю Україну. Це мені дуже подобається. Бачив чимало цікавого: замки, пам’ятники… Все таке різне й привабливе. А от у Рівному вперше. Враження надзвичайно приємні, цьому, впевнений, сприяла й сонячна погода. Багато читав про ваше місто перед приїздом. Певно, зрозуміли, я взагалі багато читаю, — сміється перший секретар посольства.
Виділити місце в Україні, куди приїжджати хочеться постійно, пан Гійом не може. Каже, всі регіони нашої країни мають щось своє.
— На Львівщині мені дуже подобаються замки, європейський дух, який там панує, — каже француз. — У той же час Івано-Франківщина — це вже початок Карпат, тут свій особливий дух. Але й на сході України є на що подивитися. Так нещодавно я був в Артемівську, там є солона шахта та чудовий завод шампанського.
Та й взагалі, Гійом Наржоле радить українцям більше подорожувати своєю країною:
— Ви не знаєте одне одного, що робиться і як живуть на іншому березі Дніпра. Не буваєте там, і вам байдуже до своїх сусідів. Якщо ж більше мандруватимете власною країною, зрозумієте, що всі люди однакові. Тоді зможете владнати всі свої проблеми. Це навіть не порада, а побажання.
