Тренеру клуб
дає повну свободу
— Як сталося, що ви опинились в Іспанії?
— Перше запрошення у цю країну було ще 2000 року, до жіночої команди суперліги. Але тоді я ще взагалі не був готовим працювати за кордоном — не знав мови, не знав закордонної спортивної культури, особливостей менталітету. Потім запрошували в Саудівську Аравію, Гану. Однак із різних причин я відмовив. У 2003 році мав приймати клуб у Швейцарії, але виникли проблеми з оформленням візи. На початку минулого року моєю особою цікавились два жіночих клуби ліги FEV (Іспанія). Однак перший клуб не оплачував житло, а в іншому змінилися власник і вся дирекція. А вже у травні надійшла пропозиція очолити чоловічу команду. Цікаво, оскільки я ніколи не працював із чоловіками. Попередньо дав згоду. Президент клубу виявився настирливим — під час мого перебування в Україні зв’язався зі мною через мого російського колегу, який розказав мені про деталі контракту та умови роботи. Отже, у серпні минулого року став головним тренером чоловічої волейбольної команди ліги А-1 Tecnifont Voleibol (м.Сан-Садурніньо), а також головним тренером-координатором волейбольного клубу Aldebaron поблизу міста Ла-Корунья, регіон Галіція. У моєму розпорядженні дев’ять команд (5 чоловічих і 4 жіночі) та три тренери.
— Розкажіть про свою команду — де вона грає, які має успіхи?
— В Іспанії безліч волейбольних клубів, а чемпіонат країни складається з чотирьох ліг: професійної — 12-14 команд; ліги FEV (професійна) — чотири групи по 12 команд; ліги А-1 (напівпрофесійна, де граємо ми) — чотири групи по 12 команд; ліги А-2 (аматорська) — понад 100 команд. У нашій групі грають команди трьох регіонів — Галіції, Астурії, Каштіль-Леону.
Tecnifont Voleibol тільки другий сезон у першій лізі. Сезон 2005/06 року був невдалим: посіли останнє, 12 місце та вибули з ліги. Але з чемпіонату знялася інша команда, то керівництво клубу купило звільнене місце — за кордоном це можливо і, мабуть, правильно.
До мене працювали двоє іспанців і росіянин, яким не вдалося нічого змінити. Я прийняв команду без тренувальної та ігрової дисципліни, в основному молодих гравців. Двоє професійних солдат, один інженер, один лікар, двоє студентів університету, троє службовців, решта — учні шкіл і колегіуму. Знаючи проблеми таких команд, попередив, щоб керівництво клубу не втручалось у мою роботу, на півроку уклали усну угоду про мій повний контроль над спортивною роботою клубу. За тиждень я все кардинально змінив у дитячих групах, а за два — в основних командах. Лише троє гравців не погодились із новими правилами…
На сьогодні маємо такі результати: основна команда (ліга А-1) — сьоме-восьме місце з 12 команд; жіноча (ліга А-2), юніори, кадети — займають другі місця; діти (12-13 років та 9-11 років) — очолюють свої турнірні таблиці, юніорки — четверті.
— Яка система заохочень, винагород і штрафів спортсменів?
— Оскільки основним завданням є закріпитись у першій лізі, то для тренера не передбачено системи заохочень. Яке місце займемо в ній, принципового значення для клубу не має. Тут — повна свобода для мене, лише я визначаю стратегію. Що стосується гравців, то це — проблеми керівництва клубу. Я тільки даю характеристику, як гравець ставиться до тренувань. А ігрову діяльність постійно бачить дирекція клубу.
— Ви також зважаєте і на вільний час своїх спортсменів?
— Якщо в Україні тренери намагаються контролювати навіть приватне життя своїх вихованців, то тут ніхто не має на це права. Тренер працює тільки у відведений йому час. Був випадок, коли один український тренер втрутився у приватне життя двох волейболісток та був звільнений з роботи, не пропрацювавши й двох тижнів.
— Які умови роботи українського тренера в Іспанії?
— Працюю тільки на легальній підставі. Додатково клуб і федерація волейболу на період чемпіонату оформляє медичне страхування. Житло для мене знімає клуб. Зараз живу в невеликому приватному будинку, оплачую тільки газ — 10 євро в місяць. Тут є невеликий цитрусовий садок, 50 соток землі, на яких у вільний час пробую садити городину, для душі. Школа, куди ходить наймолодша донька, безкоштовна — тільки витрати на підручники та іграшки.
Іспанці не вміють збирати гриби
— Як ви відпочиваєте?
— Офіційно у мене два вихідних — вівторок і неділя. Вересень та жовтень минулого року провів у… лісі. Білих грибів тут тьма-тьмуща. Дуже мало іспанців насправді вміють збирати, обробляти гриби. Місцеві були здивовані, побачивши, що я роблю, — почали відрами носити гриби додому, але набирали й отруйні.
У 15 кілометрах від мого житла — Атлантичний океан, тому в хорошу погоду люблю закинути вудку. У березні у гірських річках дозволяється ловити форель.
Відвідую історичні місця — фортеці, замки, кафедральні собори. Влітку з’їздив до Венеції, побачив Середземнорське узбережжя від Італії до іспанської Барселони.
Керівництво клубу, пам’ятаючи, що я працював в інституті культури, при нагоді пропонує мені подивитись щось нове, у тому числі народні звичаї. Знаючи, що я православний, організували Різдвяний вечір спеціально для мене, тому довелося готувати український борщ з пампушками. Наша традиційна кухня дуже сподобалася, жінки брали рецепти.
Коли погана погода, переглядаю спортивні та політичні телепрограми майже всієї Європи, у тому числі українські, російські канали. І, звичайно ж, футбол. В Іспанії, коли починаються матчі, завмирають цілі міста. Але найбільше часу приділяю своїй трирічній донечці Ліді.
— Чим цікава спортивна галузь Іспанії?
— Президентами клубів, як правило, є банкіри, політики, власники фірм та компаній, індустріально впливові особи. Вони створюють об’єднання, спортивно-бізнесові проекти. Часто після вдалої роботи у спортивних клубах ці люди приходять до великої політики чи влади.
В Іспанії перейняли систему спортивно-культурних комплексів — взяли ідею, вдосконалили її. У клубі, де я працюю, є кафе, бібліотека, інтернет, міні-театр, спортивний зал із глядацькими місцями. Обслуговують такий клуб максимум дві-три людини.
В Європі “легкі” спортивні зали — на 1500-2000 місць із бетону, скла та металоконструкцій — зводяться упродовж 3-6 місяців. І головне — споруджуються масово в містах на 5-10 тисяч мешканців. Часто — в неблагополучних кварталах великих міст, щоб переманити молодь з вулиць.
— Ви встигли ближче познайомитися з іспанцями?
— У кожному регіоні країни є свої звичаї та порядки. Каталонці чи баски відрізняються від галіціїв, астурців, каштілів. Маю товариша-баска, який обов’язкова і добра людина. Всі, хто співпрацює зі мною, дуже приємні, пунктуальні люди. Тут уважні одне до одного всюди — в соціальних, медичних закладах, магазинах. Поліцейські, якщо чогось не зрозуміють, то перепитають десять разів. В Іспанії можуть звільнити з роботи за хамство, неохайність, непорядність, неуважність. І після цього дуже складно знову працевлаштуватись. Власна біографія постійно крокує за тобою. От якби і в нас таке завести! Ніколи не бачив на вулицях бійок, криків, оскільки за це поліція серйозно штрафує. Суди так замотають, що вже потім не захочете мати проблем із законом. Кримінал присутній в основному в Мадриді та Барселоні, причому не без участі самих же емігрантів. Кажуть, що на дискотеках не все в порядку…
Повернуся і без діла
не сидітиму
— Ви далі стежите за українським і, зокрема, рівненським спортом?
— Найбільше мене радує “Пульсар”, який під керівництвом Сергія Шемосюка, незважаючи на всі проблеми, представляє Рівне у найвищому ешелоні. Радий за виступи плавців, по можливості дивився виступи велогонщика Сергія Гончара. Щиро вболіваю за український спорт, а на чужині взагалі сприймаю все близько до серця. За нагоди з гордістю кажу, що я — український спортивний спеціаліст. Загалом, мені здається, що спорт в нашій країні розвивається дещо однобоко, великий перекіс у бік індустріальних регіонів.
— Чи не збираєтеся повертатися додому? Якщо так, то чим займатиметеся?
— Вважаю, що кожна людина має жити і працювати на своїй землі, а тільки на короткий час їздити за кордон. Але треба створювати гідні умови життя та праці простим людям, а не чубитися за владу. Чесно кажучи, я не можу скаржитись на нестачу уваги на батьківщині — у мене були чудові стосунки з викладачами і керівництвом тодішнього інституту культури та його ректором Анатолієм Литвинчуком, з міським та обласним управліннями спорту. Запрошував до співпраці й нинішній ректор гуманітарного університету Руслан Постоловський. Але я поїхав з України з інших причин — не міг перенести час, коли статус клубу визначала його належність до якоїсь політичної сили чи навіть кримінального клану. Наприклад, було, що весь склад львівських “Карпат” вступив до Аграрної партії. Моя “Полісянка” канула в Лету…
Нині у Рівному на посадах впливові люди, які не бажають бачити мене поруч. У 2004 році запрошували до Черкас очолити жіночу команду суперліги “Хімволокно”, але я відмовився, оскільки в той час підписав контракт на Азорських островах.
Чи хочеться додому? Завжди хотілося і хочеться повернутись в іншу Україну, квітучу та економічно зростаючу, а найголовніше — у правову державу. Я завжди казав і кажу знову, що моє перебування за кордоном тимчасове. Ніколи не погоджувався з тим, що я — емігрант.
Чим буду займатися на батьківщині, точно сказати не можу. Це може бути політика, робота у ВНЗі, якісь соціальні програми, можливо, й тренерська робота. Принаймні є кому передавати набуті знання та досвід. У будь-якому випадку, останнім я не був і не буду — такий уже в мене характер.
Біографічна довідка
Прокопович Володимир Михайлович
Доцент, заслужений працівник фізичної культури і спорту України.
24.03.1955
. Народився у м.Кременці Тернопільської обл.
1979
. Закінчив Львівський державний інститут фізичної культури і спорту.
1979-1987
. Викладач у Рівненському державному інституті культури.
1982
. Заснував жіночу волейбольну команду РДІК.
1987-1999
. Завідувач кафедри фізичної культури і спорту РДІК.
1992
. Очолив волейбольну команду “Полісянка” (м.Рівне), яка у 1996-1999 рр. грала в українській жіночій суперлізі.
1999
. Залишив Україну.
1999-2002
. Головний тренер спортивного клубу, жіночої команди ліги А-1 Senora da Нora (м.Порто, Португалія). За сумісництвом тренер з фізичної підготовки футбольної команди клубу.
2002-2003
. Тренер-консультант жіночої волейбольної команди ліги А-1 Texhnika (м.Лісабон, Португалія).
2003-2005
. Головний тренер волейбольного клубу Arifess (м.Сан-Мігель, Азорська автономія, Португалія).
2005-2006
. Безробітний.
2006-2007
. Головний тренер волейбольного клубу Aldebaron (м.Сан-Садурніньо, Іспанія).
![]()


