Михайло Сулятицький — досвідчений топ-менеджер промислових підприємств. Упродовж останнього десятиліття рівнянин працював спочатку головою правління ВАТ “Сарненський завод мостових технологічних конструкцій”, згодом заступником директора заводу “Фрегат” (Первомайськ, Миколаївська обл.), потім директором Сервісного центру “Енерго-Арм” (Хмельницький). А восени минулого року Михайла Михайловича запросили очолити потужне за часів СРСР машинобудівне підприємство в місті Олександрія на Кіровоградщині, яке впродовж останніх років довели до повного занепаду. “Завод просто знищували, — згадує перші враження від побаченого Михайло Сулятицький. — Уявіть: там два роки не було електроенергії, обладнання, кабелі — повирізували… Але “підняти” такий завод — це стало своєрідним викликом для моїх амбіцій як керівника”.
Основна продукція олександрійського заводу — це крани різних видів. Така продукція потрібна на будь-якому виробництві чи транспортному вузлі, де потрібно піднімати вантажі. Інший напрямок, який взявся розвивати новий директор — виготовлення металоформ для залізобетонних виробів. І крок за кроком рівнянин став піднімати на ноги колишній промисловий гігант за 700 кілометрів від рідного міста. Близько 30 гектарів території, лише основний цех — як три стадіони: такі масштаби виробництва, за яке взявся Михайло Сулятицький. Весь свій попередній досвід керівника, всі напрацьовані контакти, силу волі та амбітні наміри зібрав у кулак Михайло Михайлович — і завод почав оживати. Перекрили дахи у головному виробничому корпусі, відновили електропостачання і залізничну колію — і відразу взялись за виконання великого замовлення на виготовлення 40-тонного козлового крану для Узбекистану. У стислі терміни, за п’ять місяців, замовлення здали. І почалась активна робота… Нині завод має замовлення на 3-4 місяці вперед, працює на ринки України (серед вітчизняних клієнтів — такі потужні фірми як “Інтерпайп”, “Метінвест”, “Запоріжсталь”), Росії, Узбекистану, Казахстану, нині активно освоює роботу з Грузією і Білоруссю, буквально кілька тижнів тому домовились про постачання комплектуючих з Болгарією…
“Хоча нам тільки рік — вже маємо стратегію виходу на ринок з сучасною якісною продукцією, яку зможемо продавати і в Європу”, — каже Михайло Сулятицький. Сьогодні завод під його керівництвом працює з прибутком, не користується кредитами і навіть розміщує вільні кошти на депозиті. Понад дві з половиною сотні працівників мають роботу, середня зарплата робітника — більше 3 тисяч гривень, а досвідчені фахівці отримують 4-5 тисяч. Слухаючи Михайла Сулятицького, розумієш, що ось такі люди конкретних справ, які піднімають з колін потужні промислові підприємства, — це справжній золотий фонд української нації, це люди, які потужно формують її сьогодення і впливають на майбутнє. Приємно, що знання та вміння рівненських промисловців цінуються і в інших, індустріально розвинених регіонах України.
