Поки більшість чоловіків його покоління працювали в полі чи на виробництві, Василь Муравицький із селища Чоповичі на Житомирщині знаходив час для голки й нитки. За понад пів століття захоплення вишивкою він створив майже 100 авторських робіт.
Сьогодні оселя 82-річного майстра більше нагадує невелику виставкову залу. Стіни прикрашають вишиті картини, на меблях лежать серветки та подушки ручної роботи, а рушники займають особливе місце біля домашніх ікон.
Любов до вишивки з’явилася ще в дитинстві. Спостерігаючи, як вечорами вишивають його сестри, хлопець і сам узяв до рук голку. Першою серйозною роботою стала сорочка, яку він створив для себе.
Згодом вишивка перетворилася на справу всього життя. Після робочих змін на фермі, меблевій фабриці чи заводі чоловік повертався додому і годинами працював над новими візерунками. Найбільше любив квіткові орнаменти, які стали своєрідною візитівкою його робіт.
Частину виробів майстер подарував друзям і родичам, частину продав. Деякі рушники та вишиті роботи з Чоповичів опинилися навіть за тисячі кілометрів від України – зокрема в Японії.
Після смерті дружини у 2010 році Василь Муравицький майже перестав вишивати. Проте створена ним колекція залишається свідченням багаторічної відданості українському народному мистецтву. Цього року майстра відзначили подякою за збереження та популяризацію традиційної вишивки.
За матеріалами Суспільне.Житомир.
Читайте також: Українська вишивка — огляд найпопулярніших технік
