Ця дитина для сім’ї Михалицьких із села Томашгорода, що на Рокитнівщині, дуже бажана і очікувана. Коли Людмилі був 21 рік, їй зробили операцію з трансплантації нирки. Тому перш ніж народити, вона чекала чотири роки та проходила медикаментозну підготовку.
Людмила розповідає, що всю вагітність почувалась дуже добре до останніх тижнів, коли в неї різко піднявся тиск і стався ішемічний інсульт. Каже, що почувається добре і дуже рада, адже тепер в неї є Меланія. Саме так подружжя вирішило назвати донечку.
Програма “Моя робота”: Рівненський обласний перинатальний центр
– Ми вибирали між трьома іменами, але і мені, і чоловікові дуже сподобалося ім’я Меланія. Це таке милозвучне ім’я якраз для моєї донечки, – розповідає щаслива мама. – Я вірю, що все буде добре, адже я дуже сильна жінка, і моя донька буде сильною.
Не відходить від онучки й бабуся Віра. Саме вона колись стала донором для доньки, а сьогодні їй у всьому допомагає.
– У мене є вже двоє онуків, але онучка перша. Саме на день народження молодшого й народилася Меланія. Моєму щастю немає меж, – розповідає мама Людмили. – Люди всякого говорили: і що не зможе народити, але ми казали: ми будемо вірити в Бога, і Бог дасть нам шанс.
Дитинка народилася повністю здоровою вагою 3,4 кг та 55 см зросту. Зараз і дівчинка, і мама почуваються добре та вже готуються до виписки. Тож скоро мама з донькою будуть вдома, де на них уже чекає щасливий тато. Людмила ж радить усім не боятися народжувати, адже з Божою допомогою і з допомогою кваліфікованих лікарів можливо все.
Про складнощі і про особливості пологів розповідає головний лікар ЄНІКЕЄВА Вікторія Миколаївна, яка і робила кесарів розтин Людмилі. Каже, що перед пологами лікарі спілкувалися і консультувалися з багатьма спеціалістами.
– Для нашої області це унікальний випадок: жінка з трансплантованим органом народила. Взагалі, такі пологи повинні проходити в закладах четвертого рівня (перинатальний центр є закладом третинного рівня, – ред.). Просто влітку багато закладів закриваються на профілактичні роботи, тому пацієнтку скерували до нас, – розповідає про деталі Вікторія Єнікеєва. – Загалом перед лікарями стояли три основні завдання: щоб дитина у жінки народилася доношеною; не допустити повторних ускладнень вагітності. І третє, головне, — не пошкодити капсулу нирки. Адже коли нирка пересаджується, то донорський орган перебуває не у природному місці, а в районі малого тазу, тобто вона була в безпосередній близькості до матки. Також ми мусили зробити все максимально швидко, щоб не допустити крововтрати, бо люди з донорськими органами дуже важко сприймають переливання чужої донорської крові.
Вікторія Миколаївна додає, що для всіх лікарів це був унікальний та безцінний досвід. Адже на Рівненщині взагалі небагато людей з трансплантованими органами. Проте варто сподіватися, що їх значно побільшає, якщо в Україні приймуть Закон “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”.
