Від Володимира Співаковського
— Цікава доля у проекту “Щоденник першокласника”. Дорослі, звичайно, пам’ятають, що собою являв той старий щоденник, з яким вони вчилися у школі. Визнайте: спогади не з приємних. А якими щоденниками користуються дітки за кордоном! Кольоровими, зручними, приємними на дотик. Щоденник у їхньому розумінні — це щоденник життя, помічник, а не штрафний талон для двійок та виклику батьків до школи. Ось мені і стало якось не по собі: чому б і нашому щоденнику не бути гарним, корисним, розумним?
Ми докладно вивчили щоденники різних країн. Спроектували свій та виготовили оригінал-макет. Крім домашніх завдань, щоденник давав першокласникам сильні моральні установки: прагни більшого, поважай приватну власність сусіда, роби добрі вчинки просто так і т.д. Крім того, у щоденнику були карта й державні символи України (прапор, малий герб, текст гімну), цікаві факти, необхідні телефони, генеалогічне дерево сім’ї першокласника і навіть план вулиць із пропозицією малюкові: намалюй свій маршрут, яким ідеш з дому до школи і назад.
Із цим щоденником ми намучилися: у райвно — відмова, у Міністерстві — відмова. Що робити? Адже без дозволу на це видання виникав ризик, що покупці не захочуть його купувати. І якщо до 1 вересня тираж не буде проданий, то вже 2 вересня він просто “прокисне”. Проект зупинився “на льоту”. Другий рік був таким же марним. Третя спроба виявилася успішною не без допомоги мого фірмового прийому — її величності схеми “двох ходів”.
На якомусь із численних громадських заходів я потрапив в оточення мера міста. Ризикнув показати йому оригінал-макет “Щоденника першокласника”. Навів аргументи. Не допомогло. Він вже хотів було відмахнутися, адже таких ходоків-прохачів у нього тисячі. У пориві відчаю я сказав чарівну рятівну фразу, яка призупинила його відмову. Показавши на другу сторінку обкладинки, я запропонував розмістити на ній інформацію про Київ, його історію, видатних людей та керівників, надрукувати їхні фото. Мер, закоханий у Київ, зрозумів, що цей щоденник здатен закохати у Київ і всіх малюків (причому ненав’язливо).
Відчувши, що “крига скресла”, я кількома словами змалював перспективи щоденника: він щодень по багато годин буде у полі зору не тільки дітей, а й їхніх тат, мам, бабусь, дідусів, учителів. Це не така собі легковажна реклама у газеті, яку наступного ж дня викидають, а дуже-дуже довгограюча платівка! Такого сильного й розрахованого на тривалий термін ефекту рекламісти усього світу зазвичай шукають роками. А тут і справа корисна, і грошей мало коштує. Мер, як людина далекоглядна, вчинив мудро. Він не став розглядати цей проект як комерційний проект, розпитуючи, скільки він коштує, де, ким і як друкується. У нього виникла ідея перетворити “Щоденник київського першокласника” на подарунок від мерії і видавати його за рахунок міського бюджету. Зрештою, мешканці міста сплачують податки, і хоча би щось, хоча би якось має їм повертатися!
І справа зрушила, а виграли усі — діти отримали безкоштовний подарунок, батьки зекономили гроші, автори впровадили свою ідею, а міський бюджет для того й існує, щоби повертати людям податки у вигляді приємних дитячих сюрпризів.
Мерії так сподобалася ідея і подяки городян, що наступного року вона замовила вже “Подарунок першокласника”, що складався, крім щоденника, ще з 10 зошитів, пеналу, фломастерів, ручки, нотного зошита. Щоденник, до речі, я запатентував, тому що бажано завжди своєчасно подбати про свої авторські права.
Від Сергія Бубки
— Безперечно, у першу чергу, я склався як спортсмен, а вже потім як бізнесмен. Почав займатися спортом у дев’ять років, і вже у двадцять став чемпіоном світу. Можна сказати, що вчасно усвідомив плинність спортивної кар’єри. Ще на вершині слави почав замислюватися про власний бізнес. Адже ні для кого не секрет, що спортивна кар’єра рідко буває тривалою. Я бачив, як спортсмени, котрі закінчили виступи, не могли знайти себе поза спортом, не могли обрати, що ж робити далі. І просто втрачали себе як особистості. Тому я готував себе, що мине час, і доведеться якось влаштовувати своє майбутнє і майбутнє своєї сім’ї.
Перші кроки до підприємництва я зробив у 1990 році. Тоді був створений Спортивний клуб Сергія Бубки — громадська організація, основним напрямком діяльності якої став спортивний менеджмент.
За час моєї спортивної кар’єри я пізнав до деталей, як організувати поїздку, в яких змаганнях брати участь, які умови прийняти, на які призові погоджуватись, як залучити спонсорів і т.п.
Свого часу мені не було кому підказати, тому став допомагати молодим спортсменам, які не мали досвіду і не знали нюансів. А більшість спортсменів таких знань не мали, у Радянському Союзі спортивний менеджмент не був розвинутий. Те, що платили всередині країни, для Союзу було нібито непогано, але порівняно з європейським рівнем наші спортсмени отримували за свої виступи набагато менше. Отож я, застосовуючи свої знання, допомагав заробляти спортсменам, і це були мої перші кроки у бізнесі.
Від Олексія Капусти
А от ще одна історія від видавця Олексія Капусти. Його агентство “Стандарт” нині видає кілька журналів. А колись:
— Через кілька місяців після закриття газети “City”, де я працював, у мене закінчилися всі засоби для існування, і не було чіткого усвідомлення, що ж робитиму далі. Оскільки я і моя дружина Ірина вже мали досить великий досвід роботи у пресі, вирішили спробувати видавати вузькоспеціалізований журнал з металургії. Ми вважали, що для цього достатньо зовсім скромних інвестицій. Але грошей у нас не було навіть на прожиття. Ми написали у 200 великих металургійних компаній України такого листа: “З такого-то числа в Україні почне виходити журнал “Металл бюллетень. Украина”. Вартість передплати — 100 доларів за один номер”. До листа додавався рахунок-фактура на 1200 доларів. Чесно кажучи, ми мало вірили в успіх і використали рахунок фірми нашого приятеля, яка давно була “заморожена” й не діяла. Але коли через місяць перевірили цей рахунок, виявилось, що п’ять чи шість заводів, незважаючи на шалену вартість, все-таки передплатили “Металл бюллетень”. Ми зрозуміли, що дороги назад немає, журнал треба видавати. І хоча передплатників було дуже мало, а наша технічна база складалася з 386-го комп’ютера та струменевого принтера, перший номер “Металл бюллетень” побачив світ.
Від Ігоря Губерникова
Продовжуємо оволодівати вміннями підприємця. У наступній публікації через тиждень — Як стати відомим
Автор і організатор Національної програми “Будь багатим” Ігор Губерников
Для листів читачів:
01159, Київ-159, а/с 31,
Губерникову
e-mail: 100kingsua@zeos.net
