13 днів трагедії
Берестецька битва була найбільшою битвою визвольної війни гетьмана Богдана Хмельницького і першою його серйозною поразкою. Деякі історики вважають, що саме після поразки на Берестецькому полі Хмельницький почав перемовини з московським царем про союз.
Берестецька битва відбувалась з 28 червня до 10 липня 1651 року біля містечка Берестечко між військом польського короля Яна Казимира II і союзними українсько-татарськими військами на чолі з Богданом Хмельницьким і (ханом Іслам-Гіреєм III).
Кількість польських військ становила близько 100 тисяч коронного війська, ополчення та німецьких найманців. Кількість українських військ теж сягала 100 тисяч і складалась з козаків, слабо озброєних селян та татарської кінноти.
27 — 28 червня татари намагалися втягнути супротивника в бій.
29 червня Іслам-Гірей III займає панівні висоти перед Берестечком, і битва відновлюється. Поляки значною силою виступили на козацький табір, який не був ще остаточно розгорнутий. Але Хмельницький ударив на них з флангу й відрізав польське військо від його табору; тоді полягло близько 7 000 поляків.
30 червня поляки застосували військову хитрість — гусари здають свої списи з червоними прапорцями, які встановлюють за позиціями піхоти, імітуючи величезну чисельність армії. Король віддав наказ розібрати мости через Стир, щоб унеможливити відступ своїх військ у разі паніки. Під прикриттям артилерії польська кіннота зім’яла козацькі лави й дійшла аж до таборових возів. Хмельницький вдався до відступу, а потім контратакував. Проте контратаку козаків зупинили полки німецької піхоти. Козаки знову відійшли у табір. Тоді поляки почали масований артилерійський обстріл татарських позицій. Одне ядро розірвалося біля ніг хана, вбило султана Амурата. Це, ймовірно, справило на Іслам-Гірея сильне враження, і, зненацька для всіх, він віддав наказ татарам покинути бойовище. Лівий фланг козацько-селянського війська залишився оголеним.
За однією із версій, щоб заспокоїти татар, Хмельницький кинувся наздоганяти хана, але Іслам-Гірей затримує його і забирає з собою.
Козаки, які залишилися без гетьмана, пересувають уночі табір ближче до болота, огороджують його возами, насипають земляний вал.
1 липня обидві армії відпочивають. Воєнні дії обмежуються лише перестрілкою. Супротивники збирають трупи вбитих.
2 липня поляки продовжують обстріл. Козаки відповідають артилерійським вогнем.
3 липня дві тисячі козаків виходять з табору і вибивають поляків з пагорбів. Надвечір Конецпольському вдається вибити їх із висот і відтіснити назад до табору.
4 липня-5 липня продовжується обстріл укріпленого табору з польських гармат.
6 липня козаки відправляють до польського короля послів.
7 липня король посилає до козацького табору листа, де пропонує попросити вибачення, видати 17 козацьких полковників, булаву Хмельницького, гармати й скласти зброю.
8 липня замість полковника Филона Джеджалія козаки обирають нового гетьмана — Матвія Гладкого. Вони відмовляються від польських умов. Король наказує припинити переговори, готуватися до штурму й посилює артилерійський обстріл
9 липня козаки дізнаються, що польський гетьман Лянцкоронський переправився через Пляшеву. Це загрожує повним оточенням табору. Старшини знову відправляють до Яна Казимира нове посольство, але гетьман Потоцький розриває вимоги козаків на очах у короля.
10 липня вночі вінницький полковник Богун, навівши зі своїми козаками з підручних засобів мости через річку Пляшеву, виходить з табору. Козацькі полки, що залишилися, починають відходити до переправ.
Поляки кидаються в бій. На переправі починається хаос, мости не витримують, сотні козаків падають у Пляшовець та Ікву, чимало тоне, частина робить спроби прорватися, кинувшись на поляків.
Отримавши перемогу, поляки не зважилися продовжити війну й розпочали переговори.
Якби…
У третю неділю червня, року 2009, через 358 літ після битви під Берестечком між військами Богдана Хмельницького та польською армією короля Яна Казимира ІІ, на “Поле Берестецької битви” знову прийшли люди. Вони приходять сюди вже не один десяток років, аби віддати шану полеглим козакам. Але цьогоріч урочистості видались незвичними. І не тільки через дощ, якого вже багато років не було в цей день, а, мабуть, через те, що Берестецьке поле знову спробували зробити полем битви. На цей раз політичної.
Незважаючи на заклики керівництва області провести цей день без партійної символіки, на майдані знову було безліч партійних атрибутів (прапорів та гасел) різних політичних напрямків і течій. Від ультраправої — до крайньої лівої.
Цьогоріч чимало бажаючих потрапити на святкування чи поминки за загиблими у Берестецькій битві до самого поля мусили добиратися пішки. Причиною став приїзд спікера Верховної Ради Володимира Литвина. Через це і поле, і дороги до Пляшевої рясніли від надмірної кількості міліціянтів. Але це дрібниці. Сюди ж приїжджають не охоронців порядку лічити, а пом’янути загиблих. Щоправда, знову ж не всі…
Розпочалося все за планом: літургія та очікування приїзду Литвина.
Величезний прапор України до пам’ятника у полі несли під постріли козацьких гармат. За ним — офіційні особи, делегація польського козацтва, місцеві політики та православне духовенство Київського патріархату. Момент урочистий та по-справжньому гарно організований.
Патріотичні та напутні слова сучасним українцям з уст Віктора Матчука та Володимира Литвина, а далі — все змішалося в одне. Літературно-мистецьку композицію довелося “відкласти”, адже лідер однієї з партій (той, з ким завжди на “Полі Берестецької битви” проблеми – авт.) завчасно піднявся на сцену й відмовився її покидати. Проте черга є черга. А першою за жеребкуванням була Партія регіонів. Натовп розірвали вигуки “Ганьба!”. Так само зустріли й лідера Української народної партії, щоправда, кричали вже з іншого боку натовпу… Навряд чи хтось із затятих прихильників цих політичних сил помітив, що, закрикуючи лідерів, активісти заплямували цим словом й інший, важливий для патріотів лозунг. Вигуком “Ганьба!” відповідали й на вітання “Слава Україні!” Справедливості заради варто відзначити, що цього дня фактично “засвистали” політиків усіх мастей і кольорів. Чомусь подумав: ті, що на сцені, не можуть зрозуміти одного: вони людям набридли. Причому, здається, всі…
Доки люди гуляли, слухали політиків, співали народних пісень, журналісти пішли на прес-конференцію голови Верховної Ради Володимира Литвина, яка відбувалась в музеї. Кімнатка маленька, журналістам довелось потіснитись. Литвин сидів весь у білому, за білим столом і чекав, доки два відеооператори вирішать суперечку щодо життєвого простору для своїх відеокамер. Усе, що сказав спікер, переповідати немає сенсу — нічого нового. Але от одна ситуація вийшла цікава. Володимир Литвин процитував поетичні рядки Ліни Костенко про єдність. Один з журналістів, задаючи своє питання, теж процитував роман у віршах Ліни Костенко “Берестечко”:
Якби не ті заклепані гусари…
якби не зрадив хаповитий хан…
якби ж він був ощадніший
на вдари,
мій кривдами рокований талан!
Якби не дощ… якби
не ремст і розбрат…
якби хоч трохи глузду під чуби…
Якби старшини
не пішли урозбрід…
якби, якби, якби,якби, якби!!!
А потім запитав: “А вам не здається, що нинішнім державним діячам не вистачає “розуму під чуби”?”. Відповідь Литвина мене вже не цікавила. Вона розходилась з тими емоціями, які відбивались на його обличчі, а міцно стиснуті в замок долоні говорили або про те, що немає куди подіти руки, або про те, що запитання його розізлило.
…А на дворі ще довго виступали політики. Хтось їх слухав та обурювався закликам і вигукам зі сцени. А хтось — уже ні. Хтось фотографувався з майже справжніми (принаймні такими їх показують у фільмах) козаками, їв куліш, шашлик чи біляші. А хтось розглядав “дешеві” китайські сувеніри, які різко зросли у ціні. Чимало з них намагалися видати за автентичні українські, декому це навіть вдавалося. Навдивовижу дешевими тут були вишиванки. Підмоклі на мжичці сорочки віддавали за… 300-350 гривень. І це з можливістю торгу… Найпопулярнішими ж цього дня були дитячі каблучки (2-5 гривень), дерев’яні булави різного розміру (від 5 гривень) та стилізовані під старовинні пояси-крайки (в середньому по 25 гривень).
З неба час від часу падав дощ. Мабуть, згори проливали сльози чи то за загиблими, чи то за нерозумними живими… Люди потихеньку розходились. Вже коли їхали з “Поля Берестецької битви”, мозок намагався відтворити рядки Ліни Костенко, цитовані журналістом. Але в голові виникало щось інше: “Якби не дощ, якби не хан, якби під чубом був би розум, якби партійний прапор в яр, а український прапор в небо!”.
![]()


