Потерти носа Коперніку
Минувши кордон і проїхавши мало не половину Польщі, автобус з Рівненською делегацією в’їхав до міста Ольштин, адміністративного центру воєводства. Гарне містечко, з 170 тисячним населенням, прекрасною старовинною архітектурою та кольоровими сучасними кварталами. Так, саме кольоровими. Оскільки сучасні, чи то краще сказати, будинки соціалістичної доби, нічим не відрізняються від решти багатоповерхівок країн колишнього соцтабору та Радянського Союзу. Мабуть, аби їм додати оригінальності, їх розфарбували у різні кольори. І не просто розфарбували, а розмалювали орнаментами та візерунками, вдало підібравши кольори. Створивши атмосферу сонячного міста.
Стара частина Ольштина – то окрема розповідь. Гуляючи старим містом, ніби поринаєш в атмосферу старовинних казок, в які чомусь додали сучасних деталей. Старовинні будинки, під якими стоять сучасні авто, древня площа, на якій місцеві рокери грають на електрогітарах. А ще – дзвін. Щогодини десятки дзвонів у костелах та на міській ратуші сповіщають, котра година.
Особливою прикрасою міста є Ольштинський замок, предмет особливої гордості місцевих жителів. Саме тут довгий час жив і працював великий вчений-астроном Ніколай Копернік. Саме тут, на стінах замку, він намалював свою планетарну систему.
Бронзовий Копернік і нині сидить біля замкового мосту, а надокучливі туристи тримають його за носа. Існує повір’я: якщо пам’ятнику видатного астронома потерти носа та загадати бажання, то воно збудеться. От і сидить всесвітньо відомий вчений з відшліфованим до блиску носом.
Якщо вас колись закине доля у це містечко на півночі Польщі, обов’язково підіть на прогулянку, коли стемніє. Вечірній Ольштин просто неперевершений! Прогуляйтесь центральною вулицею від будинку уряду воєводства до міської ратуші. Відразу попереджу, світлофори тут працюють для водіїв, тому, натиснувши кнопку зеленого світла, вам доведеться кілька хвилин чекати, але коли воно таки спалахне, не баріться – для вас відкритий шлях лише на кілька десятків секунд. Йдучи вулицею, вам доведеться пройти повз в’язницю, яка знаходиться мало не в самому центрі міста, навпроти ратуші. Мабуть, як нагадування міській владі, що виконувати свої функції треба старанно, а головне – чесно. Був випадок, коли одному з мерів Ольштина вже доводилось змінювати свій кабінет у будівлі ратуші на менш комфортабельний у будинку через дорогу.
А ще в Ольштині цікаві назви вулиць. Є названі на честь папи римського Іоанна Павла ІІ та героїв польських мультиків Льолека та Болека. А вулиця, на якій знаходиться редакція місцевої газети, так і називається – вулиця Газети Ольштинської. Саме цією вулицею, оминувши ратушу, ви потрапите до старого міста. Тут безліч затишних барів, в яких не побачите великих шумних компаній, як це трапляється у барах Рівного. Зазвичай парами чи невеликими компаніями по три-чотири людини ольштинці п’ють пиво. Людей, які пили б на вулиці чи на ходу попивали би пиво, ви тут не побачите. І не рекомендую пробувати вам. Розпивання спиртного на вулиці, до якого зараховується і пиво, тягне за собою штраф в 700 злотих (1900 грн).
В Ольштині раджу обов’язково скуштувати місцевий напій – питний мед. Роблять його з натурального меду на заводі в передмісті Ольштина.
Проживши три дні в тризірковому (справжні три зірочки, а не ті, які зазвичай малюють в Україні) готелі “Вармінський”, ми поїхали в польські села.
А уклін перед входом – вимушений
Неподалік Ольштина є невеличке містечко Ольштинек. Якщо будете поруч, не оминайте його, тут знаходиться музей архітектури. Під відкритим небом зібрані старовинні будинки, млини, предмети домашнього господарства з усієї Польщі. Екскурсоводи в національних костюмах розкажуть вам про традиції і спосіб життя того чи іншого регіону та про історію кожного експонату.
Тут ви можете відвідати старовинний дерев’яний костел. Або будинок заможного польського селянина. Та будьте обережні: вхід дуже низький. Ні, не тому, що люди колись були на зріст менші, а тому, що хто б не заходив у хату, мусив вклонитись, тим самим виказуючи повагу господарям. Така собі хитрість у місцевому етикеті. А ще цікаво, що кількість стовпів, які підпирають навіс перед входом, теж мають значення. Кожен стовп відповідав 17 гектарам землі, якою володів господар дому.
Особливо членів української делегації зацікавила конюшня, де зібрані брички, вози, сани та карети мало не з усіх регіонів Польщі. А ще – корчма. Справжня польська корчма, де, здається, ще дві хвилини тому гульбанили постояльці і ось-ось повернуться продовжувати застілля.
Варто додати, що всюди біля хат пораються люди в національних костюмах. Обсаджені городи, засіяні поля біля вітряків, а дворами ходить всіляка живність.
У місцевому ресторанчику можна скуштувати національні страви. Особливо смакує журек, місцевий густий і кислий суп, зварений на хлібній житній заквасці. Тільки не забувайте просити в офіціанта хліб. Поляки його їдять мало. Тому перекладачу української делегації Ярославі довелось пояснити українську кулінарну особливість їсти все з хлібом.
Відпочинок тут недорогий. Квиток у музей під відкритим небом обійдеться у 8 злотих (1 злотий = 2,7 гривні) на дорослого і в 5,5 злотого для дітей та студентів. Для сімей – знижки, тож для родини з чотирьох чоловік екскурсія обійдеться у 18 злотих. Обід у ресторанчику – з розрахунку 30-40 злотих на людину. Одразу попереджаю: порції дуже великі.
Залишивши позаду Ольштинок, наш автобус попрямував углиб Варміно-Мазурського воєводства, у польські села…
І на хуторі i-Fi інтернет
За півтори години їзди сільськими дорогами ми заїхали у невеличке село Тумяни з населенням всього 67 чоловік. Розмістились на ніч в невеличкому сімейному готельчику “Старий фільварок”. Старий господарський польський двір нині перетворений на паркінг для авто і клумби з квітами, а в стайні та кузні, де ще сто років тому ночували коні й кипіла робота над розжареним металом, тепер невеликі затишні номери. Доба проживання тут зі сніданком обійдеться подорожньому в 50-60 злотих. Залежно від того, де проведете ніч – у кузні чи стайні.
Заради цікавості вирішив спитати, чи є у “Фільварку” інтернет. Виявилось, що є. Абсолютно безкоштовно для постояльців готельчику є доступ до мережі через Wi-Fi. До речі, в ольштинському готелі “Вармінський” Інтернет теж безкоштовний. Щоправда, там вам доведеться піти до адміністратора за шнуромJ і підключитись у себе в номері.
Окремо варто згадати про місцеву кухню У Польщі нині бум на все національне й натуральне. У “Старому фільварку” все, що подається на стіл, виробляється прямо тут. Окрім місцевого самогону, який називають “бімбер”. Його привозять з іншого села, де в чоловіка в господарстві є бімберня – самогонний апарат. Так, гнати самогон не заборонено, це навіть вважається місцевим колоритом. Правда, перед тим як робити закваску і ладнати до бочки змійовик, вам доведеться сплатити податки й отримати дозвіл.
Сільський голова на громадських засадах
Село Залісся трохи більше за Тумяни. Тут проживає аж 95 мешканців. При в’їзді в село нас зустрічає його солтис (так у Польщі називають сільських голів – авт.) Анджей Пєнтка. Військовий у відставці, затятий рибалка та мисливець. Більшу частину дня проводить або з вудкою на озері, або з рушницею в лісі. У вільний від риболовлі та полювання час керує селом. До речі, солтиси не отримують заробітної плати, а село не має бюджетних коштів. Гроші солтис може попросити лише у ґміни (польський аналог району), якщо обґрунтує необхідність їх виділення. Поточні ж проблеми села вирішує солтис за допомогою громади. На зборах села вирішують, що необхідно зробити, збирають кошти і самі ж роблять. На моє питання “а що ви робите, якщо хтось не хоче здавати кошти?” пан Анджей щиро здивувався і відповів, що так просто не може бути. Отаке-от польське самоврядування.
Залісся теж стоїть на березі озера. Тут безліч пляжів, байдарочних станцій та баз відпочинку. А ще є стара військова тренувальна база.
– У будівлі, яку нині займає приватний готельчик, – каже солтис села Залісся пан Анджей ПЄНТКА, – у війну була якась військова тренувальна база. Там ще за нею залишилась смуга перешкод, стрільбище та якісь вишки. Кажуть, тут тренували німецьких диверсантів під час війни.
Дуб, який посадив Гітлер
У селі Кержліне лише 37 мешканців, але солтис села пані Галина МІКАЛЕВИЧ з гордістю каже, що більшість з них – молодь, в яких є маленькі діти, а отже село житиме. Саме тому й клопочеться про будівництво сільського стадіону. Виділити 400 тисяч злотих для його спорудження пообіцяв Євросоюз.
Прогулюємось вулицею села до того місця, де за кілька років має стояти спортивна споруда. Приємно здивувала обережність водіїв. Коли авто наближаються до людей, які йдуть узбіччям дороги, то, проїжджаючи повз, скидають швидкість до 10-20 км/год, аж доки не від’їдуть від вас на кілька метрів. Відразу згадуються українські водії, особливо з “недоторканними” номерами авто, які дедалі частіше стають причиною смерті на дорогах.
А ще в Кержліне є одна цікавинка – дуб, який посадив Адольф Гітлер. У цьому переконують місцеві жителі. І це може бути правдою, адже неподалік знаходилась ставка його друга Еріха Коха, ще до того, як його призначили гауляйтером України і він переїхав до Рівного.
Саме на цьому дубі, а ще на місцевих національних фестивалях і будуватимуть свою туристичну привабливість мешканці села. Сподіваються, що за кілька років побачать тут туристів і з України, а поки що в місцевих сільських готельчиках, кемпінгах та пансіонатах відпочивають в основному поляки та німці.
Гроші з національним колоритом
Загалом у Північній Польщі нині бум на “зелений” туризм. Сприяють цьому природа та Європейський союз. Природа дала воєводству більше п’ятдесяти озер, з’єднаних невеличкими річками, а Євросоюз дає гроші на облаштування інфраструктури.
Найпопулярнішими розвагами тут є подорожі озерами на байдарках та велосипедні прогулянки лісом. Але особливе місце тут займають народні ремесла. Під час сільських фестивалів, яких у Варміно-Мазурському воєводстві безліч, вас навчать ткати, пекти, кувати підкови чи ліпити горщики. Вас навчать, дадуть матеріал, а потім свій виріб ви можете забрати. Не біда, якщо за своїм шедевром повернетесь за рік – він вас чекатиме. Тут все записується, обліковується і зберігається.
Горщики ліпили й члени української делегації в одній з агросадиб. Задоволення це коштує 15 злотих. Але такі враження за гроші не купиш. Тому й тягнуться на сільські фестивалі міські жителі, аби хоч на кілька годин зазирнути у минуле. Доторкнутись до справжньої душі своєї країни й народу, а головне – відпочити від набридлого сучасного неону, пластику та автомобільного шуму. Скажете: заробляти гроші на духовності й історії неетично? Скажіть це полякам, які змогли перетворити національний колорит, національну кухню, історію та звичаї на прибутковий бізнес. Тим самим вони дали друге життя забутим селам, а їхнім мешканцям – роботу й умови для гідного життя.
Залишається сподіватись, що колись і український національний колорит можна буде конвертувати в робочі місця та гроші. Кажуть, процес уже пішов. Залишається сподіватись, що колись європейські туристи приїдуть і на Рівненське Полісся скуштувати мацика чи покататись на вузькоколійці. Зрештою, Україна з Польщею схожі, мають багату спільну історію, та й гімни країн починаються однаково. Мабуть, саме тому в останній вечір перебування українців у Північній Польщі можна було почути слова польського гімну “Єще Польска нє зґінела” з явним українським акцентом та “Ще не вмерла Україна” з польським…
