Один півострів – дві столиці
Сімферополь, адміністративний центр автономії. Тут відразу потрапляєш в атмосферу гібридного поєднання одночасно кількох епох і навіть країн. На площі перед залізничним вокзалом — пам’ятник “вождю революції” Леніну, який завмер, сидячи на лавці. Місцеві кажуть, що колись поруч сидів ще й батько всіх народів Сталін, але в середині 50-х років минулого століття його прибрали, залишивши Володимира Ілліча на самоті. Башту з годинником і досі прикрашає червона зірка. Впадає в око перенасичення державною символікою Росії. Інколи трапляються прапори автономії, ще рідше — українські.
Але Сімферополь — це просто адміністративний центр. Крім нього, є дві неофіційні столиці: Бахчисарай — столиця татарська та Севастополь — столиця російська.
Аби ближче познайомитись з кримськими татарами та “кримськотатарським питанням”, вирушаємо у Бахчисарай. Саме сюди, у столицю кримського ханства, й почали у першу чергу повертатись татари наприкінці минулого століття. Сьогодні кримські татари складають близько 13 відсотків населення півострова. Це трохи більше 260 тисяч. Окрім “офіційної” влади Києва, в Криму у татар своє самоврядування. Раз на два роки вони обирають “парламент” — курултай, а той, у свою чергу, уряд — меджліс. Існують і місцеві меджліси: сільські, міські, районні. Така собі паралельна влада для татар.
У Бахчисараї зустрічаємо одного з лідерів кримських татар Рефата Чубарова. Один з перших, хто повернувся на батьківщину з місць виселення в Узбекистані, Чубаров чудово говорить українською, був депутатом Верховної Ради України, а нині — перший заступник голови меджлісу.
Ресторанчик “Сарай” (татарською означає “столиця” – авт.), оформлений в національному стилі (тут двором гуляють павичі та подають страви лише національної кухні). Поряд з ресторанчиком майданчик, де проходять реставраційні й археологічні розкопки на місці ханського палацу. Частина будівель палацу не збереглась, донедавна тут знаходилась психіатрична лікарня. На фундаментах ханського палацу, мечеті й лазні були споруджені корпуси “психушки”. Це місце кримські татари відвойовували кілька років тому, тепер за сприяння Туреччини відбудовують.
Усипальниця хана та медресе (навчальний заклад – авт.) відновлені. На черзі — лазні, мечеть і палац. Для татар це місце має символічне значення. З його відродженням пов’язують відродження свого народу в Криму. Для татарина має велике значення дім, в якому народились його предки.
— Ми з братом викупили перший поверх будинку, який спорудив наш дід, в якому народився наш батько і з якого нас виселили в Узбекистан, — каже перший заступник голови меджлісу Рафат ЧУБАРОВ. — Літня жінка, що нам його продала, сказала: “Я знала, що колись ви повернетесь”.
Меджліс активно працює над відновленням впливу і присутності татарського народу на півострові, легалізацією самозахоплених земель, на яких оселились татари після повернення, відновленням татарських географічних назв і назв населених пунктів, які були змінені після депортації, відкривають школи.
Українська влада ще на початку незалежності декларувала підтримку татарам, але все залишилось лише обіцянками. Нині ж самі українці, на думку татарських лідерів, не в змозі відстояти власні права у Криму.
— На сьогодні у Криму діє сім україномовних шкіл, у той час як татарських вже п’ятнадцять, — каже Рафат Чубаров.
— Відбулось і непряме визнання українською владою меджлісу. Ще при Кучмі була створена рада кримськотатарського народу при Президенті, склад якої точно повторює склад меджлісу.
Татари сподіваються, що з часом автономія в республіці стане “татарською”, хоча й розуміють, що поки що це нереально. Хоча чи є щось нереальне для народу, який виселили з власної землі, майже половина якого померла під час депортації і який через півстоліття знайшов в собі сили повернутись і почати свою історію з початку?
“За дєржаву обідно”
Центральна площа Севастополя. Тут ви не побачите українського прапора, лише російські триколори та прапори автономії. У бухтах Севастополя стоять військові, переважно російські, та цивільні кораблі.
Прес-секретар штабу Чорноморського флоту України як гід супроводжує нас до стоянки кораблів. Від почутого й побаченого кидає в легкий шок. Українські військові кораблі “Славутич”, “Донбас” та флагман українського флоту, фрегат “Гетьман Сагайдачний” стоять на причалі, де базується Чорноморський флот Росії.
— Стоянки в цих бухтах російські, орендовані в України. Наші кораблі стоять тут, — каже наш гід. — Командування Чорноморського флоту Росії дозволяє нам використовувати цей причал для стоянки, а ми навзамін дозволили використовувати Карантинну бухту.
Біля “Гетьмана Сагайдачного” двоє рибалок ловлять рибу та дітлахи катаються на плоту. Поруч з кораблями українського флоту стоїть російський корабель “Бора”, який використовувався біля берегів Грузії під час грузино-осетино-російського конфлікту. Ще далі — флагман російського флоту, ракетний крейсер “Москва”. У Севастополі російських моряків більше, аніж тих, хто має на кітелі чи бушлаті тризуб. Це й не дивно, адже ЧФ Росії налічує сьогодні близько 100 одиниць, у той час як український — близько 20. Єдиний підводний човен флоту України “Запоріжжя” вже кілька років стоїть на ремонтному заводі. Хоча планувалось, що в цьому році він вже нестиме бойову варту.
Один з моїх колег сказав: “Якщо у Севастополі буде російсько-український конфлікт, він закінчиться через три хвилини захопленням наших кораблів”. Навіть вхід до севастопольської бухти контролюється російськими військовими. Жоден корабель не вийде без відома російських військових.
Складається враження, що українській флот тримається лише на патріотизмі українських моряків, які чи не єдині в Севастополі, хто розмовляє українською. У море українські кораблі виходять украй рідко — не вистачає фінансування, яке нині в 34 (!) рази менше від потреби. Подейкують, що й форму офіцери флоту шиють за власний кошт. Чомусь згадались слова Наполеона Бонапарта: “Народ, який не хоче годувати власну армію, годуватиме чужу”…
Напівпошепки і росіяни, і татари, й українці визнають: ситуація в Криму вибухова. Кожна зі сторін має свої інтереси. Залишається лише сподіватись, що конфлікт інтересів не перенесе в реальність битви з кадрів “Залюдненого острова”, а Кримський півострів залюднюватиметься лише туристами. Зрештою, між простими людьми протиріч немає, а проблеми одні у всіх: відсутність роботи, погані дороги та офіційна влада, на яку вже, здається, всі махнули рукою.
Покидаючи Крим, заздрив кримським татарам, бо вони можуть згуртуватись, аби жити краще, мають лідерів, що відстоюють інтереси свого народу. А ще шкодував, що, за статистикою, туристів до Криму приїжджає дедалі менше, а це вже для півострова й України проблема інтернаціональна.
