Минулої суботи, 13 вересня, у Рівненському обласному академічному музично-драматичному театрі відбулась знакова прем’єра. Вистава «Мами» підняла такі важливі теми втрати, змін, посттравматичного розладу та жаху війни… На показі була Марія Матіос, на основі новел якої і буда створена ця вистава.
Напередодні вистави відбувся допрем’єрний показ з унікальною та особливою глядацькою аудиторією. Запросили мам, дружин, рідних загиблих та зниклих безвісти захисників України. Приїхала на нього і сама письменниця. Опісля обіцяла поділитися враженнями, але тривалий час не могла зібратися з думками.
Натомість глядачі не шкодували слів та емоцій від вистави.
«Висловити свої враження після премʼєри МАМІВ у Рівненському драмтеатрі – дуже складно через високу концентрацію емоцій упродовж трьох днів. Зібрати з усієї області у залі театру на допремʼєрний показ зареєстрованих 450 мамів полеглих і тих, що вважаються зниклими безвісти, родичів тих, хто перебуває в полоні, – це дуже і дуже відповідально. А потім – ще два вечори власне премʼєри, коли через повітряну тривогу люди 2 (дві!!!) години не розходяться з-під театру, чекаючи на виставу, а опісля ще спілкуються і спілкуються, пропускаючи свої маршрутки; коли зашкалювало мовчання, сльози, бажання висловитися, поділитися…
Я ж поки що в дорозі до Києва ділюся фотографіями про все це. А ви хіба що здогадуйтеся, як усе це було. Бо жодні слова не можуть передати того дійства і тієї безмежної довіри, яку ми всі разом – з колективом театру – відчували. Дякую, Рівне!» – поділилася емоціями після кількох днів роздумів Марія Матіос та супроводила допис численними фото з мамами, рідними, дружинами загиблих, зниклих безвісти захисників…
А згодом додала іще кілька рядків, які прояснили головний посил постановки літературного твору:
«Коли у залі театру 450 осиротілих матерів, дружин, доньок і сестер, – зал дихає в унісон. А ще в унісон схлипує і зітхає. Ні, це не було нашою метою – викликати сльози. Нам було важливо вголос ЗАГОВОРИТИ ПРО багато таких речей, повʼязаних з війною, які соромливо замовчуємо, не наважуючись винести на люди. Насамперед ідеться про посттравматичний стресовий розлад, з яким стикається більшість із ветеранів, а отже – і їхніх родин. Не біймося говорити про те, що пече…» – додала Марія Матіос.
