- Мій стиль керівництва авторитарно-демократичний. Я можу з колегами та підлеглими ходити на вечірки, їздити на природу, екскурсії. У мене немає жорсткої субординації. Але коли змушує життя й умови( коли підлеглі “вилазять” на голову) - можу бути досить суворою. У мене немає зірок, я абсолютно земна. Я керівником і лідером народилася, тому посада мене не змінює.

- При прийомі на роботу ставлю перше питання: "Ким ти себе хочеш бачити через 10 років?". Не можуть всі працівники бути яскравими особистостями. По структурі фірми має бути 20 відсотків зірок, 60 - середняк і 20 відсотків - тих, що відстають. Я завжди спираюся на "кістяк", але бережу зірок. Колись хороший менеджер, керівник великої фірми, сказав мені, що набирає на роботу на посаду топ-менеджера 5 хвилин, на посаду звичайного менеджера - півтори хвилини. Йому цього вистачає, щоб зрозуміти, підходить йому людина чи ні, мені тепер - аналогічно.

Телеведуча Світлана Сирота: "Я готова посміхатися, навіть якщо глядачів буде лише троє"

- Я практично не втручаюсь в редакційну політику газети, не вичитую там кожне слово, кожну статтю. Слідкую швидше за видавничою політикою, дивлюся за розміщенням матеріалів, за першою полосою з точки зору газети як товару, що продається.

- Звільняти працівників - це стрес і невдячна місія для керівника. Але у кризу довелось багатьох звільнити, скоротити відділи, напрямки. Це все боляче, неприємно, але без цього - нікуди. Зараз нам говорять про наступну хвилю кризи, і я колектив попереджаю, щоб для них це потім не було несподіванкою.

- Поважаю людей, які відчиняють культурно "двері ногами". Для журналістів не повинно бути зачинених дверей.

Рівненський DJ Borneo: «Якщо комусь підніметься настрій або відпадуть погані думки, то день я прожив недарма»

- Якщо я собі ставлю мету, то повинна її досягти. Якщо не виходить, шукаю інший шлях.



- Я абсолютно не мстива і швидко забуваю образи. Мені шкода людей, які мають почуття мстивості - вони з’їдають себе зсередини.
Я не скандальна, з будь-якої ситуації знаходжу вихід толерантно. Батько мені казав: "Ти поступися раз - і тобі сто разів віддасться". Вважаю, що в переговорах треба деколи поступитися, не казати одразу жорстко "ні", бо це одразу відштовхує.

- Боюсь бути сама, ночувати сама, боюсь темних кімнат, темних парків, великих бродячих собак і неадекватних бродячих людей.



- Розумію, що колись усі ми подорослішаємо, постаріємо, підемо на пенсію, але я ніколи не буду сама. Буду або з дітьми, внуками, або піду в церкву чи дитячий будинок, але "самотньою бабусечкою" жити не буду.

Журналіст-розслідувач Катерина Іванова: "Я не люблю торгувати обличчям"

- Найбільша зрада - я плакала після першої зради коханого. Після цього стараюся рідко лити сльози, а тим паче влаштовувати істерики після будь-якої зради( бо їх було ще багато (зрад) і від колег на роботі, і людей, яких люблю. Я досить сильна і неплаксива.

- Не важливо, хто в хаті господар, важливо, щоб він був один - двовладдя недоречне, як на мене.



- Будь-які "розборки" мені неприємні, я їх не терплю. Змушена інколи це робити. Вважаю, що саме журналісти повинні бути стриманими до "розборок".

Редактор Тетяна Солнцева: "Я дуже наполеглива, якщо чогось хочу"

- Друг - це людина, якій першій телефоную, коли в мене проблеми або якась велика приємність. Друзів у мене небагато, багато колег і знайомих.

- Переживаю, що в людей з’являється все більша недовіра до влади і недовіра до можливості змін на краще - і це послаблює інтерес до ЗМІ як інформаційного поля.

Журналістка Жанна Клемпуш: "Тішу себе думкою – такого до мене ще ніхто не встиг зробити"

- У соціальних мережах я присутня, але неактивна, для мене найкращий контакт - це "face to face". Я люблю живих людей.

- На жаль, мене в очі не критикують. Критикують дітище, ту справу, яку роблю. На критику конкурентів не реагую. А зауваження читачів беру до уваги, вживаю заходів для того, щоб виправитися.
Якщо ви потрапили в Інтернет, готуйтеся побачити все, що про вас думають і про що ви навіть не здогадувалися.

ПОВНА ВЕРСІЯ ІНТЕРВ'Ю ТА БІЛЬШЕ ФОТО — У БЛОЗІ MIA-WITH-LOVE