Власник Рівненського льонокомбінату Олег Червонюк: Без промисловості не буде держави

Від обміну думками про “актуальність” проблем підкорення космосу для Рівного непомітно перейшли до розмови про продуктивність роботи наших політиків загалом.

- Шкода, що марно витрачається так багато часу, - з гіркотою розмірковує вголос Олег Казимирович. - Навіть не так шкода грошей, як часу, адже час — найбільша цінність. Західна економіка розвивається настільки динамічно, світовий ринок настільки глобалізується, що наше відставання стає все помітнішим і помітнішим.

Радянська економіка, як би її не критикували, мала і певні “плюси”: багато підприємств різних галузей виробляли промислову продукцію, і “Жигуль”, умовно кажучи, можна було хоча б порівняти з “Мерседесом”. Звісно, не на користь “Жигуля”, але хоч було що з чим порівняти! А зараз особливо немає що й порівнювати — у нас переважно лише збувається те, що виробили на Заході. А тим часом політики продовжують витрачати гроші, і наші, і закордонних партнерів — західних і східних. І одним, і іншим вигідно, щоб в Україні говорили ні про що, а економіка не розвивалась.

У сучасному глобалізованому світі ринкової конкуренції є багато інтересів, які один одному суперечать. Приміром, поки ми не в ЄС, Європі невигідно, щоб у нас були якісні дороги. Бо тоді буде менше аварій, і ми менше купуватимемо в них запчастин до автомобілів, які, знову ж таки, купуємо в Європі. Звісно, їм вигідно підсилювати свою економіку. Натомість ми як нація повинні відстоювати свої економічні інтереси і шукати серед їхніх бізнес-груп зацікавленість відкривати тут виробництво, а не просто використовувати Україну як ринок збуту.

Так, на жаль, і в розвинених європейських країнах є політичні сили, які симпатизують Путіну, і він це використовує. Але ж є і такі, що симпатизують Україні, але ми не чуємо, як це використовує Україна. Не в плані політичних балачок, а з точки зору економічних інтересів.

Потрібно зрозуміти, що економіка, промисловість — первинна, без неї не буде держави. Щоб нас не анексували — нам потрібна економіка, яка зможе фінансувати і утримання армії, і виробництво танків та підводних човнів.

- Чув, нещодавно Ви знову відвідали ряд європейських країн, де вивчали передовий досвід організації промислового виробництва...
- Так, останнім часом знову більше за кордоном, ніж в Україні. Найкраще джерело навчання — це промислові виставки: знайомишся з обладнанням, технологіями і вивчаєш, як це використовувати в Україні. У плані сучасних технологій ми дуже відстаємо від Заходу, і це щоразу неприємно кидається в очі. Доходить до банальних речей — коли в Україні є представники компаній, які продають продукцію, не знаючи всіх її можливостей. А тонкощів тут багато.

Приміром, нещодавно відвідав виставку в Гамбурзі, присвячену вантажним автомобілям, автобусам і напівпричепам, яка проходить раз на два роки. У нас на підприємстві є три великих вантажних автомобілі — два контейнеровози, які постійно їздять на Одесу, щоб привозити нам сировину та інколи тканину, і щеповоз - він возить сировину для котельні, яку ми відкрили на початку цього року. І ніхто банально не порадив нам не купувати свого часу контейнеровози, а купити платформу, щоб мати змогу завантажувати не лише контейнери, а й будматеріали, дрова, техніку. А різницю у вартості в дві тисячі євро сповна перекриє зручність, яку дає платформа порівняно з контейнеровозом, адже можливостей використання відразу стає набагато більше.

Тому і економіка наша в таких жахливих умовах, що немає ні технологій, ні сучасного обладнання. Нещодавно дивився, як працюють у Рівному деревообробні цехи — і був вражений, на якому примітивному рівні організована робота. Які там сучасні технології?! П'яні люди носять туди-сюди колоди — уявляю, якою ж виходить собівартість готової продукції. Звісно, зараз є спроби відкрити справді сучасні виробництва — приміром, був вражений тим, що зараз роблять шведи у Костополі. Але треба розуміти, що якщо шведи вкладають 10 мільйонів євро у виробництво в Україні — вони будуть зацікавлені, щоб якнайшвидше повернути ці гроші. Прибуток буде уходити у Швецію, а нам залишатимуться пеньки... Українцям потрібно самим інвестувати у відкриття сучасних виробництв, а не так, що власник купує деревообробний верстат за 5-10 тисяч доларів, а сам живе у маєтку за півмільйона. Навпаки потрібно пріоритети розставляти!

- Але багато хто говорить про те, що вкладати гроші в Україні — надзвичайно ризиковано...
- Так, розумію, чому українці бояться інвестувати в Україні — це заслуга “комуністичних демократів”, які вже 25 років при владі. Не дуже розрізняю ті партії між собою — хіба що різниця в тому, що одні “підставляють одне місце” Заходу, а інші — Сходу. А про Україну — не думають.

Відверто кажучи, не розумію таких партій як “Свобода”, Радикальна партія — як можна постійно бути в опозиції? Ви ж приходили до коаліції демократичним шляхом, то беріть вже врешті-решт на себе бодай частину відповідальності за те, що відбувається в країні! Натомість бачимо постійне розхитування ситуації всередині України. Кому це вигідно? Явно не Україні. А ось чи вигідно це розхитування російським спецслужбам, і чи немає насправді їхньої прямої зацікавленості в існуванні таких партій як “Свобода” - питання для мене риторичне.

...Часто задумуюсь, за рахунок чого живе сьогодні Захід. І ось до яких приходжу висновків. Свого часу вони висмоктали всі ресурси з колоній, розкиданих по всьому світу, але не пропили його, а вклали у розвиток науки, технологій — і сьогодні продають тим самим колишнім колоніям продукцію, вироблену з допомогою цих технологій. Але спочатку, століття тому, ці колонії потрібно було завоювати. Спорядити кораблі, найняти команду, заплатити їй на рік наперед, і пливти разом з моряками, щоб не втекли. Пливти у невідомість, адже ніхто не мав гарантії, що повернеться. Який колосальний ресурс потрібно було вкласти в ці подорожі, в ці майбутні відкриття! Яка готовність ризикнути всім — і яке сильне прагнення чогось кращого, нового, незвіданого! Переконаний, що велика кількість таких людей у західних цивілізаціях якраз і дала потужний поштовх майбутньому бурхливому економічному розвитку таких країн як Франція, Іспанія, Португалія, Італія та інші. І наслідки цього поштовху досі відчуваються в Європі.

А ось наших політиків — можна було б уявити в ролі керівників таких морських експедицій, першовідкривачів незвіданих земель за тисячі кілометрів, на інших континентах?.. Та їм навіть човна з продуктами страшно було б довірити! Адже їхня філософія — поцарювати кілька років і втекти! Нічим не ризикувати, ні за що не відповідати. Тактично позиція виграшна, стратегічно — тупикова.

Якщо спроектувати цю історію на сучасне життя, то сьогодні той корабель, який відправляється за багатством у незвідані землі, - це і обладнання, і технології, тобто все те, що робить промисловість Україну розвиненою, а економіку — конкурентноспроможною. Нам усім потрібно зрозуміти: поки ти не вклав себе, свій ресурс у справу — результату не буде.

- Отже, інвестор з-за кордону, на Вашу думку, нас не врятує?
- Мене жахає таке масове і наївне очікування українцями приходу західного інвестора. Він що, буде всім гроші просто так роздавати? Інвестор — це людина, яка вкладає ресурси, щоб отримати прибуток. Чим може привабити Україна потенційного інвестора, щоб він пішов саме до нас, а не в якусь країну Африки? Всі говорять: дешевою робочою силою. Добре, то що виходить, якщо десь в Африці можна платити робітнику 1 долар на день, то в Україні платитимуть півдолара? Якщо нам будуть використовувати лише як майже дармову фізичну робочу силу — навіщо тоді школи, університети?..

Нам потрібно вивчати і впроваджувати в Україні європейський досвід саме в технологіях, обладнанні, організації праці: як вирощують, як виробляють, як прибирають. Саме в цій площині лежать резерви нашої конкурентноспроможності на світовому ринку. Подивитись, як робиться в цивілізованому світі — і впровадити тут, в Україні. Саме це дало б поштовх розвитку економіки, а відтак — і підвищенню життєвого рівня людей.

Але Європа не дуже то й хоче нас бачити. Ви ж відчуваєте, яка тяганина відбувається з наданням безвізового режиму. Добре, що для працівників нашого підприємства, які постійно вивчають європейський досвід, жодного разу не було відмов у візах. Але ж загалом Європа нас пускає до себе дуже вибірково! Чому? Щоб ми не бачили, як живуть люди, не вивчали їхній досвід. Знаєте, як людина живе все життя в якому глухому селі й гадки не має, що туалет може бути в хаті. Так само і Європа тримає нас за одне місце з тими візами, щоб ми не бачили, який ривок вперед вони зробили, поки ми займались політичною балаканиною, і не впроваджували їхні досягнення у себе. Бо так вигідно: ми залишатимемось сировинним придатком і нас можна взяти голими руками.

Сьогодні уряди європейських країн за рахунок інших націй створюють ще більш комфортні умови своїм громадянам. А українцю потрапити в Європу навіть на роботу — не так то й просто. Де ж тут демократія — обмежувати право на працю тільки через те, що ти не народився в тій чи іншій країні?

Та й взагалі я сумніваюсь, що в Європі існує демократія. Хоча б тому, що чи не половина країн там — монархії. І не треба говорити, що вони відіграють суто символічну роль. Спробуйте потрапити на прийом до англійської королеви!.. Це важче, ніж до глав багатьох держав. Насправді королева Великобританії, як і інші європейські монархи, досить сильно тримає владу в своїх руках, і всі ці держави об'єднує те, що вони діють з позиції саме своїх національних інтересів. Так потрібно діяти і нам — захищати свого виробника, розвивати свою економіку, будувати підприємства тут, в Україні, щоб хоча б частково виробляти у нас ті товари, які нині ввозимо з-за кордону. Це дасть можливість підняти вартість гривні, стабілізувати банківську систему і просто спокійно працювати. А працювати нам зараз потрібно дуже багато. І чітко розуміти, що робити і в якій послідовності.

Повторю думку, яку висловлював неодноразово — я не впевнений, що демократія — найкраща модель державного устрою. Нині нам потрібна економічна диктатура, потрібна дисципліна, трудова дисципліна. Коли робітники, які на льонокомбінаті ще з радянських часів, кажуть мені, що підприємство, яке я відновив із руїн, розікрало колишнє керівництво, я відповідаю: ні, ви розікрали його всі разом. Просто хтось мав змогу красти вагонами, а хтось щодня виносив то серветку, то голки, то шматок тканини, то деталь верстата — аж поки одного дня не виявилось, що внаслідок цієї колективної безвідповідальності від колишнього промислового гіганта не залишилось нічого. І відновлення підприємства довелось почати спочатку. Тому наше з вами життя залежить від нас самих, і не треба чекати, що після Революції Гідності все має змінитись само собою. Потрібне постійне, щоденне відстоювання своїх інтересів, і якщо активним буде один, другий, третій, і з таких людей складатиметься ціла нація — ніхто не зможе протиставити себе нації.

До теми:

Власник Рівненського льонокомбінату Олег Червонюк: Вірю в свою країну

Олег Червонюк: Я міг би бути міським головою Рівного [+Відео]

Олег Червонюк: «Робота фабрик та заводів — шлях створення європейської України»