Стус народився на Різдво Христове 1938 року, та мама побоялася записувати сьомим січня, записала шостим. Уже потім Василь запитав якось глибоко віруючого теолога-самоука Семена Покутника (Скалича), яке це має значення для людини. “Додаткова благодать, щастя” – мовив він…
Коли Василеві було два роки, вся родина з села на Вінничині переїхала на Донбас – втікали від примусової колективізації. “Хоча я за нього старша, але чомусь вважала, що не я, а він од мене старший, – пригадувала сестра поета Марія Стус. – Була в нього якась витончена вихованість, рівновага, знання… Доволі рано навчився грати на гітарі, опанував шахи, завзято ганяв футбол… Він наче відчував, що життя його коротке, марно часу не витрачав, завжди був у роботі…”
А письменниця Віра Вовк згадувала: “Василь Стус з витонченими манерами підсував нам крісло й не наважувався сідати, доки всі дами не примістилися. “Стус – не селянський син! – поетично вигукувала потім пані Орися (відома перекладачка, онука Михайла Старицького Ірина Стешенко – прим. авт.). – Він, певно, нешлюбний син якогось князя!”
Украинцы не знают настоящую дату рождения Василия Стуса? (документ)
Одногрупниця Василя Стуса у Сталінському (Донецькому) педагогічному інституті Зинаїда Кононученко згадувала: “У нього завжди було що читати: Кант, Ніцше, Монтень, Феєрбах… Ми тільки очима кліпали… Самотужки вивчив латинську мову. Добре знав німецьку… На лекціях з німецької мови перекладав текст без словника, читав “з листа”. Але відповідав тільки українською мовою”.
Американський професор із Рівного Юрій Шевчук – про загрози для української мови
Після закінчення інституту працював за фахом – вчителем української мови і літератури, згодом – навчався в аспірантурі Інституту літератури Академії наук УРСР. Виступ у столичному кінотеатрі “Україна” з протестом проти репресій, які почались у той час (закінчення хрущовської “відлиги”) проти української інтелігенції, стало початком хресної дороги Василя Стуса… За власні переконання в необхідності української культурної автономії він був позбавлений волі загалом на 12 років, і смерть свою зустрів також за гратами…
Уперше Стуса заарештували 41 рік тому – 12 січня 1972 року. Останній вирок – десять років ув’язнення і п’ять років заслання – йому винесли у 1980-му. Імовірно, Стус не добув би весь термін і вийшов на волю наприкінці 80-х, коли демократичні перетворення та національно-визвольні рухи у тодішньому СРСР стали новою суспільною реальністю. Проте, судилося йому загинути на зорі “перебудови”, у вересні 1985-го, під час сухого голодування у карцері. За офіційною версією – від зупинки серця, за іншою – від переохолодження, на думку ряду дослідників – від удару нарами, можливо, навмисно влаштованого наглядачами…
75 років тому розстріляли письменника з Рівненщини Валер’яна Поліщука
Цікаво, що під час останнього процесу над Стусом адвокатом йому призначили відомого і нині політика Віктора Медведчука. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката». Натомість сам Віктор Медведчук у коментарі на своєму сайті наполягає, що роль адвоката в таких процесах була мінімальною: «Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі й не знає, що це таке. Рішення за такими справами ухвалювалося не у суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок».
У декого з читачів на цьому місці, імовірно, виникли прозорі паралелі з політичними реаліями сучасної України. Утім, навряд чи варто поспішати відразу ж “записувати” Стуса, приміром, до лав ВО “Свобода”, якби йому судилося дожити до сьогоднішнього дня. Сам він у автобіографії написав: “Зневажаю політиків”. А Василь Івашко, оцінюючи збірку “Палімпсести”, яку вважають вершиною творчого доробку Стуса, писав: “В українській поезії середини сторіччя годі шукати іншу поетичну книжку, що була б настільки перейнята заповіданою українською історією проблематикою, а проте вона зовсім не надається для утилітарної експлуатації в політичній боротьбі”. У продовження цієї думки варто навести слова Богдана Бойчука: “…Критики й деякі читачі навперегонки товпляться, щоб обліпити груди Стуса найдивовижнішими медалями… забуваючи, що… Стус має ту єдину найціннішу для кожного поета медаль – добру поезію”. Завершити цю тему хотілося б словами самого Василя Стуса із листа дружині, написаного в 1976 році: “Мабуть, на цьому світі тільки й радості – підставити свої руки під золотий потік натхнення – і пригубити води”…
…26 листопада 2005 року Василеві Стусу посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Перші вулиці Василя Стуса з’явилися в українських містах і селах іще влітку 1990-го. Є вулиця Василя Стуса і у Рівному – в районі кладовища Грабник. А син видатного письменника, також письменник і літературознавець Дмитро Стус працює Генеральним директором Національного музею Тараса Шевченка у Києві і періодично відвідує Рівненщину з лекціями для студентів Національного університету “Острозька академія”.
Рівненський письменник Петро Кралюк: Нормальна нація повинна мати свого Бандеру
