Анатолій Озімковський: “Про роботу вдома не розмовляємо. Це табу”

Вокаліст, футболіст, більярдист, рибалка, любитель подорожувати річками на човні. Усе це — захоплення однієї людини, керуючого обласним відділенням Ощадбанку Анатолія ОЗІМКОВСЬКОГО. У його приймальні майже ніколи не буває черг, адже керуючий “доступний” для підлеглих завжди. У тому, що їм довіряє, переконалась на власні очі. Молодого працівника пан Анатолій попросив зняти гроші із рахунка: дав свою картку, написав код. А от витіюватий підпис, яким візував документи, здалося, дисбалансує з простотою і щирістю характеру співрозмовника.

Будемо агресивнішими
— Пане Анатолію, у березні в Ощадбанку відбулася зміна керівництва — його очолив Анатолій Гулей. В одному з першим своїх інтерв’ю він сказав, що тепер Ощадбанк буде агресивнішим. Що це означає і в чому виражатиметься?
— Хочу сказати, що ми стовідсотково банк Кабінету Міністрів, державний банк. Однак сьогодні бюджетні, місцеві кошти обслуговуються не в державному банку, а у комерційних. Є багато державних структур, які повинні прийти до нас. Адже наші умови обслуговування на ринку найвигідніші. Ось у цьому, можливо, і полягає агресія — в активізації наших зусиль із залучення державних організацій. Наприклад, у Росії, Угорщині державні кошти обслуговуються тільки державними банками.
— А як щодо приватизації Ощадбанку? Колишній керівник пан Морозов говорив про такі перспективи.
— Приватизація — це далека перспектива, і сьогодні це питання не стоїть. Думаю, що акціонування буде колись. Однак 51 відсоток акцій буде державним, адже банк виконує зобов’язання колишнього СРСР. Сьогодні перед населенням області ці зобов’язання становлять 2 мільярди 8 мільйонів гривень.
— В області зараз працює дуже багато банків. Чим ваша установа приваблює клієнтів, якими перевагами, продуктами?
— Банківські продукти нині майже однакові у всіх банках. Але Ощадний банк єдиний соціальний банк, адже не бере плати за платіжні послуги. В інших банках це 2, 3, а в деяких з іноземним капіталом і 5 гривень. Тому в нас зростають обсяги плати за комунальні послуги. Хоча це мінус для нас у рентабельності. Друга перевага — це відсутність прихованих комісій при кредитуванні. Якщо ми кажемо 17 відсотків, то це і є 17 відсотків, і комісія банку входить у цю цифру. За останні два роки саме ця перевага привела до нас людей з інших банків. Вони просять перекредитуватись після того, як виявляють додаткові комісії в інших банках. Зрозуміло, що люди в нас не настільки грамотні, щоб одразу вникнути в суть угод, які пропонують банківські установи.
— Розкажіть, як ви прийшли у банківську сферу.
– Найближчим до села був Шепетівський сільськогосподарський технікум, там і вчився на бухгалтера. Потім була армія — служив на Балтійському флоті старшим матросом. Але старший матрос на флоті, як генерал у піхоті (сміється). В інституті познайомився з майбутньою дружиною Антоніною — вчились на одному факультеті. На другому курсі ми одружились. Першим місцем роботи була Здолбунівська сільгосптехніка, потім обласна. Щоб отримати житло, перейшов у “Промжитлобуд-2”, потужну на той час організацію. Тривалий час працював там бухгалтером. Першим банком, який я створював, був банк “Відродження”. Потім — банк атомників “Зевс”, а згодом мені запропонували дирекцію “Укрсоцбанку” або “Ощадбанку”. Остаточний вибір зробив завдяки губернатору Миколі Сороці. Він порадив іти в державний банк. Тому в 1999 році я його очолив і досі не шкодую.

Вміє чути людей
— Ви почали із зміни кадрів?
— Так, це було просто необхідно, адже по суті банк був ощадкасою. Зі мною прийшли 12 фахівців, які й мали досвід роботи в приватних банках, знали, як перебудувати роботу.
— Ваша дружина теж керує банком. Скажіть, як вживаються в одній сім’ї двоє банкірів?
— А ми про роботу вдома не говоримо. Це у нас табу.
— А хто ж у сім’ї головний?
— Хто лідер? У нас рівність: одне одному ні в чому не поступаємось.
— Скажіть, хто з вас двох першим став керівником?
— Ми з дружиною стали керівниками майже одночасно, ще в радянський період.
— Що дала вам ота радянська школа керівництва?
— Перш за все, привчила до відповідальності, дисципліни, пунктуальності. Той, хто був керівником за радянського часу, сьогодні на висоті. Бо тоді кадри готували десятиліттями. Нині ж є тенденція переманювати спеціалістів, а потім звільняти їх.
— А ви не переманюєте кадри?
— У нас є фахівці з інших банків, хоча на 80 відсотків ми самі вчимо своїх людей. Так би мовити, куємо кадри самі собі. Закріплюємо за молодими спеціалістами наставників.
— Які, на вашу думку, складові успішного фінансиста?
— Людина повинна мати економічну освіту і досвід. Ще — активність, працелюбність. Керівник повинен відчувати колектив. А порядність — понад усе.
— Пане Анатолію, коли я домовлялась з вами про інтерв’ю, ви спочатку назвали одну дату, а потім досить легко погодились на мою дату та час. Це говорить про те, що ви легко йдете на компроміси?
— Так, я компромісна людина. Якщо людина не чує іншої — це великий мінус.
— Які свої мінуси можете назвати?
— Цигарки. Все життя палю.
— Дружина не пробувала відучити?
— Вона вже на мене не впливає. Якось було, що кинув курити. Поїхали в Італію. Так гарно пахла кава, всі палили. І я тоді був дуже пригнічений. Тільки повернувся в Україну, знову взявся за цигарки.
У банку
не знали, що керуючий співає
— Знаю, що один із ваших плюсів — любов до пісні. Відколи у вас це?
— З дитинства, від батьків. У нас вся сім’я була співуча. У селі займався в художній самодіяльності при Будинку культури. Потім в інституті виступав в естрадному колективі, який носив звання народного. З ним об’їздив усі області України.
— А на яких інструментах граєте?
— Баян, ударні, гітара. Але головне для мене в музиці — вокал.
— Коли востаннє співали, пане Анатолію? Які пісні любите?
— Та от недавно, на роботі. Тут у конференц-залі, де чудова професійна апаратура, є фонограми на міні-дисках. Зо дві години співав. Пісні люблю різні. Але коли співав на флоті російські, то видавав акцент, і всі одразу казали — “хохол”.
— Заспівайте щось, будь ласка.
(Анатолій Володимирович йде за гітарою. І ось фінансист перевтілюється на вокаліста з оксамитовим баритоном. Наспівує українські пісні. Прошу заспівати улюблену пісню дружини — і струни забриніли мелодією “Очі сині та сині дала мати дівчині…”).
— У банку довго не знали, що я співаю. Якось поїхав на ювілей до луганського колеги. Його кожен другий вітав піснею. І я теж заспівав “Знов зозулі голос чути в лісі…”.

По Случі пройшов,
на черзі Горинь
і Збруч
— Розкажіть про ще одне хобі — спуск річками.
— Колись я мріяв по Горині пройтися на човні. (Показує армійське фото на десантному човні). Минулого року, у серпні, зателефонував своїм друзям і запропонував цю ідею. І вже наступного дня на десантному човні ми від моста у Новограді-Волинському пройшли Случчю до Мареніно. Це 90 кілометрів. На кінець травня плануємо спуск Горинню до Білорусі. Це вже майже 260 кілометрів. А в серпні, можливо, пройдемо Збручем до Вінниці.
— При вході у банк ціла галерея футбольних кубків…
— Так. Команда Ощадбанку не раз була чемпіоном України з міні-футболу серед усіх банків України.
— А ви самі граєте у складі команди?
— Ще років п’ять тому грав. Зараз вже ні.
— Де зазвичай відпочиваєте?
— У відпустках кілька разів був у Єгипті. Часто відпочиваємо на дачі в Хрінниках. Ось недавно онука зателефонувала, сказала: “Дідусю, у мене канікули, три дні я в тебе”. На дачі ловлю рибу — це теж захоплення з дитинства.
— А рибу самі готуєте? Які у вас стосунки з куховарством?
— Готувати люблю. Вдома це робить переважно Антоніна, а я — на дачі. Їжу люблю просту — дружині з цим пощастило. Щодо риби, то переконаний: найсмачніша риба — приготована на решітці, як барбекю. Але для цього підходить не будь-яка риба. Смачним буде великий карась, сом, лин.
— Чого вам у житті не вистачає?
— Хочу стабільності. Хочу, щоб люди чули одне одного, особливо у верхах. Хочу, щоб усі любили нашу країну. Знаю, що з такою корупцією, як в Україні, Польща би оклякла за п’ять років. У нас багато талановитих і мудрих, але їх не підпускають до влади.
— А що вам дає депутатство?
— Ніколи не був депутатом. Вирішив вперше спробувати і став депутатом облради.
— І як відчуття після року роботи?
— Абсолютна більшість у раді — хороші, порядні люди. Сорому за колег не відчуваю. Я секретар бюджетної комісії. Нормально співпрацюємо з її головою Олегом Хомичем, його заступником Олегом Гуцом. Ми чуємо один одного.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху