Він усім казав, що вдівець, а я кожен день очікувала смерті

Спочатку, коли одружилися, думала: нема щасливішої за неї. Усе складалося добре. Пізніше почалися перші сварки, а далі — й побої... Народила двох дітей, хоч якась розрада. Проте пройшов час, донька і син виросли. Створили власні сім’ї: старша Оленка живе з чоловіком окремо, син поїхав на заробітки і там облаштував своє життя.
Про те, що чоловік мав коханок, Світлана знала вже давно, але не звертала на це уваги. Чоловік військовий, до того ж уже майор. Кожного вечора його друзі випивають у них вдома, а майорська дружина прибирає за ними і готує закуски. Якщо пробує щось сказати проти — чоловік обов’язково б’є... До того ж у нього є зброя. Іноді напідпитку своїм пістолетом він погрожує, обіцяє її пристрелити.
— Я нікуди не ходила, не скаржилася. Викликати міліцію? Це не допоможе, вони лише посміються: “Такого чоловіка, як у вас, берегти треба, а ви ще й нарікаєте”.
Куди звертатися? До генерала? Все одно відіб’ється усе на мені, на моїх плечах.
Думала про розлучення, а позаду — все життя з ним. У трикімнатній квартирі стіни тиснуть на мене. Піти нема куди. До дітей — незручно, у них уже своє життя. Хоча іноді донька приводить внука, оце хвилини, заради яких ще живу, — розповідає про себе дружина офіцера.
Коли почула про центр “Жінка для жінки”, звернулася туди. Порадили попросити розлучення. “Майор” про це і слухати не хоче: йому найважливіша кар’єра! (Розлучення для військових іноді може зупинити кар’єрне зростання). Сподівалася, що, можливо, не відмовить при дітях. Так воно й було — запросила доньку із зятем, сина з невісткою. За вечерею сказала: “Нам потрібно розлучитися”. Дивно, але він погодився.
Жінка у той день була щаслива лише звісткою про майбутню свободу. Та не тут то було. Уранці “майор” усе заперечував: “Я ніколи не дам тобі розлучення!”
— Усім говорив, що вдівець. Про це не раз чула від своїх знайомих, — продовжує жінка. — Одного разу ми пішли на ринок. По дорозі додому він хотів завести мене у якийсь завулок. Мовляв, підемо через гаражі. Я не дочула добре і пішла прямо. Повернулася, а його нема. Приходжу у квартиру, а він влітає за мною з криком: “Ти чого не пішла за мною? Я кому казав!”
Наступного дня перевірила той шлях — там був тупик. Мимоволі сягнула страшна думка: “Невже він хотів мене вбити? ”
Тепер Світлана боїться залишатися з ним наодинці у квартирі...

За два роки у центр “Жінка для жінки” звернулося понад 2000 осіб. З них 39,7% скаржилися на насилля у сім’ї, інші — за різними консультаціями (про виїзд за кордон, попередження торгівлі людьми тощо). А останнім часом почали звертатися також і чоловіки. Виявляється, що деякі з них беззахисні перед своєю “слабкою” половиною.
За словами юриста центру “Жінка для жінки” Тетяни Мельник, люди страждають лише через те, що не знають своїх прав. Правоохоронці зобов’язані захистити їх.
Міліціонери або забирають, або усно попереджають. Насильник, коли повертається додому, робить “судний день” — жінка тоді страждає ще більше. Її в той момент захистити не може ніхто. Здебільшого, перша реакція, коли жінка потрапляє у центр: ”Нічого не хочу. Ні квартири, ні грошей. Тільки позбавте мене насилля...”