Що ми не знаємо про Рівне

По іншу сторону вулиці на розі Шосової та Директорської (Соборна та 16 Липня) старожили пам’ятають двоповерховий будинок Рівненського казначейства — щось на зразок сучасної податкової адміністрації. Збудований у середині ХIХ століття, будинок простояв трохи більше ста років. А в останні десятиліття цю споруду займав Рівненський державний обласний архів.
Пройшовши далі, навпроти центрального гастроному можна було побачити салон європейських автомобілів (зараз магазин “BOSCH”). За великою скляною вітриною завжди стояв шикарний автомобіль, який можна було придбати без проблем. Проте машини ці були дуже дорогими, тому люди частіше ними просто милувались.
Досить оригінальною була крамниця, що знаходилась у будинку, на місці якого знаходиться книгарня “Слово”. Відвідувачів ласкаво зустрічав швейцар-негр (!), що було диковинкою на той час.
Поряд в будинку (“Рубін”, “Реноме”) знаходилася державна друкарня. Саме в ній видавався часопис “Волинь”, редактором якого був Улас Самчук, а серед дописувачів — Олена Теліга.
А навпроти кафе-бару “Журавлина”, крамниці “Саб’ян” (на місці одного з будинків, яких зараз немає) була антикварна скарбниця особистого охоронця Симона Петлюри, серед цінностей — книги з нотами німецького видання. Подейкують, що декілька раритетів знайшли там місцеві бомжі та здали в одну з антикварних крамниць Рівного. Та це все плітки...
Жахає своєю історією місце, де збудований Рівненський облмуздрамтеатр. Тут у 1945 році було повішено вісьмох вояків УПА. У той день, як згадує старожил Володимир Кулій, більшість установ та крамниць не працювали — усіх людей зігнали на площу, щоб ті дивились, як “визволителі” будуть чинити з усіма противниками їхньої влади. Борців за свободу везли на трофейних американських машинах “Студебекерах” до шибениці, де червонопогонники надягали петлі їм на шиї — і машини від’їжджали.

Прохідна на святій землі
Всі ми, не раз проходили повз Свято-Покровський та Свято-Воскресенький собори. Та чи не звернули ви увагу на одну особливість, на одну, нібито, невелику різницю між цими соборами? Ні, різниця не в розмірах, архітектурі чи в кількості прихожан — різниця в тому, що Покровський собор огороджений парканом. Для чого, — запитаєте ви, — огороджувати собор парканом? Та хоча б для того, щоб не плювали, не закидали сміттям та не топтались по могилах священиків. Так, саме по могилах, з тильної сторони метрів за 15 від собору, двох священиків. Для того, щоб у собор не забігав собака, молодь не курила та не розпивала спиртні напої на лавках поблизу, щоб п’янички не шукали там місця відпочинку, а закохані — місця для поцілунків і, нарешті, для того, щоб бомжі не ходили до собору, як то ходять “до вітру”. Сьогодні Свято-Воскресенський собор замість паркану з усіх сторін щільно обліплений магазинами, кафе-барами. А раніше все було не так...