Багатодітність — розкіш, доступна небагатьом

За колишнього Союзу багатодітні сім’ї були під чуйною опікою держави. Тоді багатодітним жінкам навіть присвоювали спеціальне звання “Мати-героїня”, сьогодні ж вони кинуті державою напризволяще. За останні роки в Україні значно скоротилася народжуваність, хоча історично українці мали завжди багато дітей. Демографи та медики пояснюють це явище несприятливим соціально-економічним становищем. Тепер матеріально обтяжливо народжувати навіть другу дитину.
Проте багатодітні сім’ї на Рівненщині не перевелися. Чимало з них належать до різних протестантських церков, де традиційно багато дітей. Одна з них — сім’я Ірини та Михайла Наконечних, що виховує дев’ятьох дітей: шестеро дівчат та троє хлопців. Найстарша з доньок сама вже матір — вона виховує двох дітей. Наймолодші сини — Тарас та Анатолій — інваліди, на них батьки отримують пенсію 65 гривень. Мати багатодітної родини пані Ірина говорить, що на життя не скаржиться, як більшість людей, оскільки віруюча людина. Труднощі Наконечні долають завдяки вірі у Бога та любові до власних дітей. Як стверджує жінка, молитва її дітей врятувала їй життя тоді, коли вже лікарі були безсилі щось зробити. Усі дев’ятеро синів і дочок сім’ї Наконечних ростуть в атмосфері взаємодопомоги, що характерно для багатодітних родин. Батьки, звісно ж, віддають своїм чадам усю любов, турботу та ласку і у відповідь отримують те ж саме.
— Ми віруючі християни, тому у відповіді перед Богом за кожну вбиту дитину (мається на увазі аборт – авт.), — розповідає пані Ірина.
Щодо звання “мати-героїня”, то воно для багатодітної жінки є винятково формальне. Вона дивується, чому не можна зробити дітям з таких сімей проїзд у громадському транспорті безкоштовним, а також чому при наданні всіх видів допомог, коли їхня сума перевищує 80 гривень на дитину, втрачається статус малозабезпеченої сім’ї?
Всупереч матеріальним проблемам, оптимізму у цієї родини більше, ніж у переважної більшості співвітчизників, які нарікають на долю.
Але й інший бік медалі. За офіційною статистикою, найбільше багатодітних родин мешкає у північних районах Рівненщини. Кількість дітей у сім’ях коливається від п’яти до 15 чоловік. Так само коливаються й межі допомоги на дітей та чорнобильські виплати. Скажімо, у родині з десяти осіб у місяць можна отримувати (зауважимо, не працюючи) близько 600 гривень. Цих коштів достатньо, щоб купити одяг-взуття й оплатити комунальні послуги. Харчування — за рахунок домашнього господарства, адже в сільській місцевості кожна сім’я має землю, садок, худобу.
Найвищі показники безробіття — теж у північних районах. Заробітна платня у 300-400 гривень мало кого приваблює. (Хоча й невідомо, які підприємства таку пропонують). На 500 гривень батько великого сімейства добре подумає, перш ніж іти працювати. Тому такий попит на місце лісничого, який, для прикладу, на Сарненщині отримує щомісяця понад тисячу гривень.
Отож і виходить анекдотична ситуація, коли батько-циган виходить на двір, дивиться на брудних дітей, чухає потилицю й каже:
— Чи то цих помити, чи то нових зробити...
Кожна новонароджена дитина у поліській родині — ще 50-60 додаткових гривень сімейного бюджету.