Ми у Facebook
23.10.2003, 07:50

Наших дітей - за кордон?

Раїса Уфімцева

Усе частіше іноземні громадяни всиновлюють українських дітей. Причому, у процесі вибору не гребують хворими малюками, на відміну від українських усиновителів. Буває, що іноземці всиновлюють одну дитину або кілька з фізичними вадами, а вже там, у себе вдома, оплачують численні операції. Більшість спеціалістів з усиновлення в Україні переконані, що нашим дітям за кордоном набагато краще, ніж у “рідному” дитбудинку. Проте існує проблема: як визначити, чи достойні “другі батьки”, чи усиновлення сприятиме інтересам дитини? На жаль, український закон не передбачив найголовніших аспектів процесу усиновлення дитини. З 2004 року вступить у силу нова постанова про порядок усиновлення, яка... нічого суттєво не змінить. Про це — у розмові з головним спеціалістом опіки та піклування при Рівненському міському управлінні освіти Раїсою Уфімцевою.
— Пані Раїсо, яка сьогодні ситуація з усиновленням дітей іноземцями на Рівненщині?
— За період поточного року іноземні громадяни всиновили двох дітей з міста та області. А взагалі Рівненщина почала практикувати усиновлення з 1992 року (одна з перших в Україні). За цей чималий відрізок часу за кордон виїхало 44 дитини, позбавлених батьківської опіки. До нас в основному звертаються усиновлювачі з тих країн, які уклали з Україною відповідну угоду: Німеччина, Швеція, Данія, США, Канада, Франція, Іспанія.
— Чи були якісь проблеми з усиновленням?
— Так. І в основному через недосконалість діючої постанови Кабміну №775 “Про порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім’ях усиновителів”. Справа в тому, що спочатку іноземець звертається у Центр з усиновлення (Київ), де отримує направлення в область. І ось тут починаються проблеми. Добре, якщо дитина з Рівного, вона стоїть на міському обліку, тоді проблем з видачею дозволу не буде. Але якщо дитина з району, всиновити її стає набагато проблематичніше — у більшості районів спеціалісти з усиновлення працюють за сумісництвом. Тобто це не основне їх заняття, отож і професійний рівень зовсім інший. Тому, коли за висновком про доцільність усиновлення звертається іноземець, вони часто-густо просто бояться давати такий висновок. Нещодавно в одному з районів трапився випадок, який мало не призвів до міжнародного скандалу. Потенційні усиновлювачі з Іспанії звернулися до районного спеціаліста з опіки дати дозвіл на усиновлення дитини. Цілий місяць (хоча відведено лише 10 днів) іспанці “поневірялися”, аж поки не отримали відмову, а підстав відмовляти не було. На щастя, завдяки старанням перекладача, який витребував у районі цю відмову і передав її у наш відділ, іспанці таки отримали опікунство. І це не єдиний недолік постанови. Через те, що операції з усиновлення проводять як місто, так і райони, дуже часто виникає плутанина. Одні й ті ж діти “опиняються” на обліку в обох списках. Потім із цим дуже важко розібратись.
— Із першого січня наступного року вступає у дію нова постанова про порядок усиновлення. Чи зміниться ситуація тоді?
— Вважаю, що ні. Адже суттєвої різниці між діючою постановою №775 та новою №1377 фактично немає. Скажу лише, що їх писав не практик, тому так багато упущень.
— Ви особисто приймаєте рішення, чи віддавати дитину в іншу країну. Не боїтеся помилитися?
— Звичайно ж, це величезна відповідальність. Та з іноземними громадянами легше. На відміну від українських усиновлювачів, іноземці проходять спеціальну систему перевірок, яка визначає їх здатність до батьківства. Закордонні служби проводять соціальне обстеження сім’ї, психологічний клімат і видають відповідні документи. Крім того, іноземці надають довідку з поліції та дозвіл суду своєї країни на усиновлення. На жаль, у нашій країні не впроваджена подібна система. Українські спеціалісти мусять приймати рішення одноособово. А хто з них може бути і педагогом, і соціологом, і психологом, і суддею одночасно? Тому інколи іноземним усиновлювачам, які пройшли психологічну й соціологічну перевірку, віддавати дітей безпечніше, ніж нашим співвітчизникам.
— Наведете приклади?
— Ось свіжий доказ: ми змушені відмінити всиновлення дівчинки в Острозькому районі. Причина вражає: дитину використовують як дармову робочу силу. Дівчинка виснажена: вона мусить робити всю хатню роботу, крім того, доглядати численну худобу та живність у родині усиновлювачів. Не можна сказати, що тут була якась вина спеціалістів, адже родину перевіряли. Проте без психологічного висновку жоден спеціаліст не визначить, можна віддати дитину у ту чи іншу сім’ю, або ж ні.
— Якщо дитину все ж всиновили закордонні опікуни, чи можна прослідкувати її подальшу долю?
— Так. Діти, усиновлені іноземними громадянами, перебувають на обліку у Центрі з усиновлення та на консульському обліку. Працівники Центру мають відвідувати дітей, хоча не гарантую, що відвідують. Дає про себе знати нестача коштів. Проте перевірки проводяться. Можу з упевненістю сказати, що усі діти нашої області, яких усиновили іноземні сім’ї, добре влаштовані. Але додам, що у нашій країні просто необхідно створити спеціальні служби, які проводитимуть психологічну експертизу потенційних батьків, як іноземних, так і українських.





На правах реклами