Не відчуває страху тільки камікадзе

Проте... Якщо оди звучатимуть на адресу рятівників окремого аварійно-рятувального загону (ОАРЗ), що дислокується в селі Городищі Рівненського району, відкиньте свої упередження та іронію — ці люди реально заслуговують на пошану і відзнаку.
Якщо вам ще не доводилося смакувати огірками, заквашеними “еменесниками”, ви багато втратили! А якщо врахувати зауваження самих військових ОАРЗ, то подвійна втрата — споживати такий продукт “всуху”. Щодо порад, то ми їх залишимо на потім, аби читач не запідозрив невиправданий рекламний трюк, а обмежимося смаковими відчуттями (мусите повірити на слово — авт.). Можливо, для військових це — хобі, а, можливо, й спосіб виживання. Бо ніхто про тебе не подбає, якщо сам не рухнешся з місця. Тому, окрім основного гасла: “ЗАПОБІГАТИ, РЯТУВАТИ, ДОПОМАГАТИ”, нашим рятівникам доводиться сьогодні й господарювати.
Чесно кажучи, військова частина Д-0080 викликає асоціацію-враження “держава в державі”. Тут живуть і працюють. Народжуються й помирають. Своя влада, своя освіта, своя медицина (традиційна й нетрадиційна!), своя зооветеринарія, своє садівництво й городництво... перелік можна продовжувати. Парадокс: рятуючи світ, вони рятуються в ньому теж.
Можна було б скласти хронологію або ж історичний календар цієї військової частини, але чого варті лише кілька згаданих подій:
- 1999-2001 рр. — рятувальні та відновлювальні роботи внаслідок масштабної повені в Закарпатській області, гуманітарна допомога місцевим жителям;
- 2000-й — рятувальні роботи у Квасилові Рівненського району після вибуху кисневого балона, який зруйнував приміщення ЖЕКу; відновлення 60 будинків після смерчу в с.Пробіжне Тернопільської області, будівництво нової школи;
- 2002-й — ліквідація пожеж торф’яників у північних районах області та пожежі на деревообробному комбінаті в Оржеві Рівненського району;
- від початку заснування частини (1998) і по цей день — знешкодження вибухово-небезпечних предметів часів Першої та Другої світових воєн групою піротехнічних робіт.
І так впродовж п’яти років.
Банально, але кожен з журналістів, спілкуючись із воїнами-рятувальниками, задає одне і те ж запитання: “А не страшно?” Як відповів начальник групи піротехнічних робіт капітан Ярослав Киричок (до речі, вчора, напередодні професійного свята рятівника, капітана нагородили Почесною грамотою облдержадміністрації і нагрудним значком — авт.):
— Звісно, що так! Бо людина, яка йде на смертельний ризик і не відчуває страху, — камікадзе.
Оце й нещодавно рівненські піротехніки повернулися із Зарічненського району. На самому кордоні з Білоруссю, на старому кладовищі в селі Прикладники вони знешкодили три артилерійських снаряди часів ВВв.
— Останнім часом, — розповідає капітан Киричок, — все більше сигналів про знаходження різної небезпечної зброї поступає із Сарн (жартуючи, рятівники називають Сарни — “місто-герой” — авт.). Як стверджує Ярослав, в основному, доводиться виїжджати в північні райони Рівненщини: Березнівський, Дубровицький, Зарічненський, Костопільський, Володимирецький, ну і, звісно, Сарненський, які “багаті” на вибухові знахідки. Та найбільшим злом лишаються недіючі полігони, зокрема, Дубенський (згадати хоча б трагедію, коли загинули батько і син, розбиваючи знайдений снаряд заради кольорового металу). Але такого масштабу полігон, як констатують військові, нереально якось відгородити від населення, як і нереально очистити від зброї. Бо міношукачі, 1967 року випуску, здатні розпізнати небезпечну знахідку на глибині всього 30-40 сантиметрів.
Те ж саме стосується й військової техніки, яку застосовують у надзвичайних ситуаціях. Спеціальні машини вийшли з-під конвейєра ще в кінці 70-х. Всього: більше 60-ти одиниць. І поки відбуватиметься переоснащення техніки, що проводить Міністерство з питань надзвичайних ситуацій України, рятівникам нічого більше не залишається, як підтримувати ці “винаходи” в робочому стані, — констатує заступник командувача з технічної частини, майор Віктор Дяків. Бо, обіцяного, як відомо, чекають довгенько.
Так само, як довгенько чекають рятувальники на ремонт городищенської дороги, що пролягає до військової частини. Варто зауважити, що цією ж дорогою “еменесники” мають оперативно (!) виїжджати на місце, звідки надходить тривожний сигнал. А, за твердженням військових, втрачають вони на цих ямах-вибоїнах хвилини, які можуть бути фатальними для постраждалих. У Рівненській райдержадміністрації таку ситуацію пояснюють тим, що, по-перше, внаслідок інтенсивної газифікації села Городище ремонт дороги не проводитиметься аж до завершення цих робіт, — щоб не повторювати помилки радянської методики шляхопрокладання. По-друге, опікуватися даною проблемою має відповідне міністерство. І, якщо вірити словам одного із заступників голови — Михайла Козусєва, — неодноразове направлення листів-звернень у Міністерство з питань надзвичайних ситуацій результату не дало. Проігнорувало, виходить, державне верховенство сигнал з Рівненського Полісся.
Що ж, допоки живе людина на Землі, доти існуватимуть всілякі проблеми. Але, дай Боже, щоб ці проблеми ми могли попередити, аніж потім пожинати гіркі плоди безвідповідальності. Тому хай нашим рятувальникам доля дарує більше запобіжних ситуацій, аніж надзвичайних.