Колонка Олександра Смика Давайте визначимось

А які прізвища: Перебийніс, Закусиудило, Свиноріз... Звучні чи не звучні вони, але відчувалась якась визначеність. Ні роди, ні мешканці їх ніколи в Україні не цурались. З визначеності родів і з причетності до краю розпочинається, як не дивно, поняття глибинного патріотизму. А патріотизм перш за все виховує Честь і Гідність Людини. Поїдьте у будь-який бік Рівненщини — і вас зустріне яскравий банер: “Житомирщина — край партизанської слави” або “Волинь моя — краса моя”, “Волинь — край озер і лісів”. А у нас що? — собача лапа. Таке враження, що на Рівненщині ні тобі озера, ні дерева, а про славне минуле розмаїтої партизанки годі й згадувати. Щоправда, лісівники іноді нагадають простолюду, хто тут головний: “Птахи — наші друзі”.
З назвами вулиць не краще. Міська рада стільки назмінювала назв, що жоден бюджет територіальної громади не в силах випустити такої кількості табличок. Спробуйте одразу знайти ту чи іншу вулицю. Особливо при нашому освітленні. Можливо, щоб не загубитись, і ходять рівняни у “бермудському трикутнику” трьох основних рівненських базарів. А варто було б прийняти рішення про типові, обов’язково з гербом міста, будинкові таблички, і не треба з металу, все одно вкрадуть. Є випробувана технологія — скловолокно. Міцна, вічна і ні один пункт прийому прийняти не наважиться. Гроші на банери і таблички знайти неважко. У Львові, наприклад, серед таксистів відбувалась акція “Чайові на ремонт театру Заньковецької”. 300 тисяч гривень зібрали. Та й у нас тротуарну плитку далеко не всю за бюджетні гроші поклали. Коли дуже захотіти — зможемо. Організаторському досвіду мерії ще позаздрити треба. Але патріотом бути захотіти мало, ним треба бути з народження. А як стати, коли й сам не визначився? Чий ти, якого роду, племені? У свій час я виходив зі своєю пропозицією до обласної ради. Але Закон “Про звернення громадян”, по відношенню до мене, там певно трактують інакше, тому відповіді і досі не отримав. А чого б не написати: “Рівне — бурштинове серце Великої Волині”, “Рівненщина — храмова столиця Західних земель”. Та людей, та історію згадати. Одним словам — визначитись. Донеччани по всьому світу металеву пальму Мерцалова садять. Як коти місця мітять. А, ми що, свого цураємось? Не надуманого. Зрозумійте, це не просто журналістські нотатки. Це ідеологія. Патріотизм повинен стати основою держави, краю і, звісно, формуванням себе. Треба визначитись, а то не розуміють росіяни, чия Тузла, молдовани плутають електростанції, а там дивись і Рівненщини не стане, бо сусіди землі переплутають. З обезличеними всі так і роблять.
Коли постанемо народом,
То знову станемо людьми.
Ми — українці, мовим гордо,
Не перепитуйте, хто ми.