У погоні за ілюзіями. Хто полює за кріслом голови облдержадміністрації?

Відтак шпальти місцевих газет уже не рясніють заголовками типу “Сорока їде в Київ” чи в “Білому домі” зміна влади”. Розмови про голову облдержадміністрації на Рівненщині перейшли в русло фольклору або ж пліток. Скажімо, усе частіше можна почути про те, що Микола Сорока є власником “заводов і параходов”, причому не на Рівненщині і навіть не в Україні, а в країнах далекого зарубіжжя. Наприклад, у тій же Італії. Сюжет історії такий: рівнянка, яка перебуває на заробітках в одному з італійських міст розповіла, що на підприємстві, де вона працює, оголосили про зміну власника і про те, що він прийде знайомитися з колективом. Власник справді з’явився і ним нібито виявився Микола Сорока. Рівнянка, побачивши це, була змушена затесатися в натовпі, бо переконана, що пан Сорока її знає і може звільнити.
Ми далекі від того, щоб вірити у правдивість подібних розповідей. І зовсім не тому, що вважаємо нашого голову облдержадміністрації бідною людиною. Скоріше протилежний висновок можна зробити, переглянувши один з номерів журналу “Губернатор”, який присвятив господарю рівненської землі ледве не цілий номер. На зарплату державного службовця голова облдержадміністрації навряд чи був би тим, ким він є насправді, хоча законодавство забороняє держслужбовцям займатися бізнесом . Просто чомусь впевнені, що голова облдержадміністрації як справжній патріот України ніколи не вкладав би коштів у виробництво за межами своєї держави.
Так от, якщо на Рівненщині ходять чутки про Миколу Сороку, які межують з міфом, то в Києві, виявляється, теж уважно слідкують за тим, що відбувається в нашому регіоні й особливо за діяльністю рівненського обласного голови. Є таке всеукраїнське видання — газета “2000”, яке аж ніяк не належить до опозиційних. Більше року тому воно надрукувало велику статтю про рівненського губернатора, причому далеко не хвалебного змісту. Кажуть, що після публікації у фігуранта були великі неприємності. Можемо лише здогадуватися, що стаття мала замовний характер, а це означає, що в столиці нашого першого підсиджують. І стаття під назвою “Охота за иллюзиями”(№45 (195), листопад, 2003 рік), яка з’явилася у цьому ж виданні нещодавно, лише підтвердила наші здогадки. Сама назва статті криє в собі немало іронії. Автор Святослав Колосок спочатку розповідає про пристрасть пана Сороки до полювання.
Причому на полювання до хлібосольного господаря часто навідуються високі гості зі столиці. І, як вважає автор статті, саме вони заступилися за пана Сороку після відомих публікацій в газеті “2000” рік тому.
Автор наводить кілька прикладів, які дають підставу вважати, що голова облдержадміністрації перебуває в погоні за ілюзіями. Перша з них — створення рівненського зернозбирального комбайна на квасилівському заводі “Рівнесільмаш”. Нарад, візитів, обмінів делегаціями із зарубіжними партнерами з цього приводу було скільки завгодно, а от комбайна як не було так і немає. Так само немає і рівненського телевізора, який мали виготовляти на базі радіотехнічного заводу та “Газотрону”. ”Японцям, корейцям і європейцям неабияк пощастило, інакше з появою рівненського телевізора їм би не уникнути банкрутства,” — кепкує автор Святослав Колосок. Грандіозним планам освоєння на території області природних ресурсів теж не судилося збутися, навіть незважаючи на те, що при облдержадміністрації створили відділ геології. Луснула також ідея радикального поліпшення племінної роботи в тваринництві, оскільки на пасовищах області так і не побачиш високопорідних корів і биків голландської чи німецької селекції. Зрештою, майже всю молочну продукцію на Рівненщину нині завозять із сусідньої Волині та Житомирщини. Перебуває також на колінах і галузь, в якій рівняни мають досвід і традиції — льонарство.
Організувати на достойному рівні роботу промисловості, аграрного сектора економіки виявилося значно складніше, ніж грандіозне полювання для найшанованіших гостей — підсумовує газета “2000”.
Якщо голова Рівненської облдержадміністрації Микола Сорока полює за ілюзіями, то в столиці полюють за Миколою Сорокою. Навіть не стільки за ним, скільки за його кріслом.