Погляд на ДЦП зі спортивного тренажера

Розмовляючи з мамою, я мимоволі поглядала на дівчинку, яка сиділа поруч. Вона також лукаво позирала на мене й радісно усміхалася. Видно, що крихітці важко, але ж вона сидить сама, без матусиної допомоги!
— У Київській медакадемії ім. П.Шупика, де ми останнім часом були під наглядом, дізналася про нову методику реабілітації хворих ДЦП — вібротерапію, — розповідає жінка. — Втрачати нам було нічого, вирішили спробувати. Уже за тиждень Надійка навчилася сидіти самостійно.
Розробили оригінальну методику співробітники кафедри дитячої хірургії (завідуючий — професор Олександр Данилов) Київської медакадемії післядипломної освіти ім. П.Шупика спільно з ученими Міжгалузевого медико-інженерного наукового центру Мінпромполітики України. Власне, про саму вібротерапію відомо вже давно. На Заході її активно використовують при підготовці спортсменів, у комплексі занять фітнесом, а також для лікування деяких захворювань нервової, серцево-судинної й опорно-рухової системи.
— Ідея використовувати хвильові коливання в реабілітації дітей, котрі хворі на ДЦП і перенесли операцію, виникла несподівано, — говорить директор Центру професор Борис Лазаретник. — Ми давно співпрацювали з кафедрою дитячої хірургії, де роблять унікальні операції з усунення нерухомості кінцівок, і знали, як тяжко доводиться діточкам після них. Традиційні методи реабілітації — лікувальна фізкультура й масаж — далекі від досконалості, бо не відновлюють повністю кровопостачання кінцівок, нервову провідність і тонус судин. А це найнегативнішим чином позначається на вмінні таких дітей ходити й координувати свої рухи в просторі. Хочете подивитися, як усе відбувається?
Ми заходимо до невеличкої кімнати, де встановлено вібростенд (він скидається на складний спортивний тренажер), розроблений центром спільно з відомою німецькою фірмою доктора Тосмана, і комп’ютер. За ним влаштувалася дівчинка років дев’яти, із задоволенням граючи в якусь захоплюючу комп’ютерну гру.
— Це не просто комп’ютерна гра, — пояснює Борис Лазаретник, — а спеціальна програма, з допомогою якої ми можемо контролювати психічний і фізичний розвиток дитини. Дитина з задоволенням грається, а ми в цей час можемо оцінити, наскільки ефективно відбувається реабілітація.
Побавившись удосталь, дівчинка попростувала до тренажера. Збоку весь двохвилинний сеанс (протягом дня їх, із невеликими перервами, має бути мінімум чотири) можна розцінити як звичайне заняття у фітнес-клубі. Різниця — у спеціальній програмі.
— Ми взяли звичайний спортивний вібростенд і розробили до нього оригінальне інтелектуальне забезпечення. У результаті такий комплекс дає дивовижні результати: він допомагає повністю розслабити м’язи й відновити кровообіг ніг та рук, поліпшити в них нервову провідність. Подивіться, як Юля (так звали маленьку пацієнтку) крутить кистями рук — а ще ж зовсім недавно вони були практично повністю нерухомі.
Із допомогою оригінальної методики проліковано вже близько двох десятків пацієнтів із ДЦП, котрі перенесли операцію. Нагляд за ними засвідчив: порівняно з контрольною групою, в якій проводили реабілітацію традиційними методами, такі діти набагато швидше ставали на ноги. Причому ефект — поліпшення постави й координації рухів — простежувався вже через 10—15 хвилин після лікувального сеансу. В окремих випадках медики відзначали поліпшення не лише фізичного, а й інтелектуального розвитку.
Ясна річ, методика не універсальна і допомагає вона далеко не всім малюкам із таким страшним діагнозом. Але головне — знайдено шлях, яким можна рухатись. Вітчизняні медики часто з якоюсь неймовірною легкістю “списують” хворих у категорію людей “із обмеженими можливостями”, навіть не намагаючись дати їм шанс. На реабілітацію дивляться, швидше, як на спосіб не дозволити хворобі погіршити стан пацієнта, а не як на можливість позбутися її зовсім. Тим часом інколи достатньо лише одного нетрадиційного погляду на проблему, щоб у сотень дітей з’явився шанс, хай не прямо зараз, а в майбутньому покататися на велосипеді, пограти у футбол чи просто пройтися вулицею.