Нічний екстрім для фельдшера

Не дуже затишно і зручно спілкуватися з людиною, котра щохвилини чекає на сигнал-виклик. Але що поробиш, коли саме в такий момент доля дарує можливість зустрічі й розмови. Тим паче, панові Василеві, котрий працює на “швидкій” вже четвертий десяток років, не звикати до екстремальностей — вони поряд і чатують на фельдшера щомиті.
Дивуємось, коли дізнаємося із газет чи журналів неймовірні історії, які трапляються зі звичайними людьми. А пан Василь розповідає про випадки, які мали місце під час його чергування, як про звичайні буденні речі. Таки до всього звикає людина…
Якось однієї січневої ночі із Білої Криниці Рівненського району у приймальне відділення обласної лікарні чоловік привіз свою вагітну дружину, яка от-от мала народити. Але, чи то сім’я була ще недосвідченою у такій справі, чи то господарська зайнятість відволікла майбутню маму від думки про появу дитинки… І тому, що жінка вже не могла рухатися, та й будь-який рух міг стати фатальним, — нове життя народилося прямо в кабіні вантажного автомобіля. І, звісно, за участю “хресного батька” фельдшера Лук’янчука, який прибув у складі спецбригади швидкого реагування. Він прийняв пологи і доставив екстремальну породіллю у пологовий будинок.
Ніч таїть у собі багато дивного, незвичайного. Можливо, й тому більшість неординарних випадків трапляється саме в цю пору. І якщо в попередній історії пан Василь допоміг з’явитися на світ одній крихітці (в незвичних умовах), то інша ніч поклала на нього місію подвійного “хрещення”. Щоправда, на цей раз процес народження пройшов у помешканнях породіль. Один з викликів надійшов із вулиці Фабричної. Сім’я, яка проживала в одній з “малосімейок”, очікувала на появу дитини, і маля, як-то говориться, не забарилося: з’явилося на світ прямо в рідній оселі. Знову ж таки завдяки золотим рукам пана Василя. Друга дитинка народилася тієї ж ночі у Шпанові, щоправда, до приїзду “швидкої”. Відступати нікуди: “хресну” місію перев’язування пуповини вдруге виконав фельдшер невідкладної допомоги.
До кардіореанімаційної бригади Василь Лук’янчук пропрацював у 3-й протишоковій майже два десятки років. Що й казати, а на екстрім “везло” фельдшеру весь час. Довелось у всіляких ситуаціях побувати. Приміром, одного літнього дня на “швидку” надійшов сигнал, що в Басовому Куті потонула шестирічна дівчинка. До приїзду медичної допомоги хтось із відпочиваючих витягнув бідолаху з дна водойми, проте надати кваліфікований рятунок не зміг ніхто. Доля посміхнулася дитині і віддала бездиханне тільце в надійні руки Василя Лук’янчука. Життя було врятоване.
А один неординарний випадок, зізнається медик, пам’ятатиме ще довго, хоча давненько було. Один із службовців вирішив накласти на себе руки (чи то з приводу конфлікту на роботі, а чи за сімейними обставинами — хто зна…). Спосіб покінчити з життям сорокарічний чоловік вибрав досить публічний — повісився у громадській вбиральні у своєму офісі. Щоправда, не час ще було йому покидати цей земний світ і свідченням цього стало швидке прибуття на місце самогубства фельдшера-рятівника Василя Лук’янчука. Як розповідає медик, чолов’яга прожив після того страшного інциденту ще років з двадцять і помер, коли дійсно прийшов такий час. Виходить, як би не хитрував з долею — не обдуриш її, а закладене Богом — не перепрограмуєш.
Якось довелося вичитати, що фельдшери, котрі хоч раз попрацювали акушерами в екстремальних умовах, порівнюють перенесене психологічне навантаження з тим, що буває під час викликів на ДТП із жертвами або при перевезенні “буйних” психічних хворих. Пан Василь з цього приводу говорить так:
— Який може бути стрес?! Коли немає часу на роздуми і треба рятувати людину, про стан своєї нервової системи не думаєш. Тим паче, звикаєш до всього. От і все.