Що нового на ринку програмування?

По-перше. Такі монстри з аутсорсингового програмування, як Індія, Ізраїль, Пакистан частково втратили свою привабливість для західних замовників. Внаслідок нестабільної політичної ситуації на Близькому Сході та водночас збільшення оплати праці східних програмістів зарубіжні замовники спрямували свої апетити на країни Східної Європи – Росію, Чехію та Україну і т.д. Наприклад, якщо зарплата програміста в розвинених країнах становить $1500-$4000, у країнах третього світу, які заробляють на продажу інтелекту — $600-$800, то в Україні від $150-$300 на невеличких фірмах, від $400 і вище на великих.
Яскравим свідченням інтересу західних інвесторів до України є такий приклад: Міжнародна фінансова корпорація (ІFC), дочірня організація Всесвітнього банку, зробила ряд інвестицій у російські компанії: надала комп’ютерній компанії ІBS конвертовану позику на $12 млн. інвестувала в російську компанію EGAR Technology $1.5 млн. Відомо, що представники інвестиційного департаменту ІFC наприкінці  2002 -початку 2003 року вели активну роботу з вивчення українських ІТ компаній, орієнтованих на експорт програмного забезпечення, з метою їхнього інвестування.
По-друге. В Україні історично склався величезний потенціал кваліфікованих програмістів, адже саме в Києві завдяки академіку Глушкову було створено один із перших у світі інститут кібернетики, що започаткував українську школу програмування. Київ є одним з найпотужніших у світі центрів кібернетики. І за деякими оцінками, дипломованих та професійних комп’ютерників тут – близько 15% населення з вищою освітою, а це більше, ніж у Силіконовій долині. Українські програмісти не поступаються західним за рівнем фахової підготовки, до того ж до поставлених завдань вони підходять більш творчо, ніж їхні закордонні колеги. Та й за кількістю дипломованих програмістів, кваліфікація яких підтверджена міжнародними сертифікатами, Україна займає 4 місце в світі.
По-третє. Стрімкі темпи комп’ютеризації України покращують рівень комп’ютерної підготовки населення на всіх ланках освіти — від школи до інституту, та створюють умови для підготовки все більшої кількості спеціалістів для сфери IT-технологій.
По-четверте. Для того, щоб створити сильну експортну індустрію програмного забезпечення, потрібно не тільки розуміння цієї проблеми державою, але і його активна підтримка і створення сприятливих умов для розвитку цієї галузі. Формування державної політики в цьому питанні — завдання, яке можна вирішити тільки  об’єднавши зусилля учасників цієї індустрії. Нарешті і уряд України зрозумів, що в сучасному світі інформація та інформаційні технології стали в стратегічному плані набагато важливішими від мільйонів тонн виплавленої сталі або десятків тонн добутого золота, автомобілів, верстатів, побутових приладів та всякої іншої продукції індустріального столiття.
Це очевидно з такого співвідношення цін на промислову продукцію:
— продаж одного кілограма сирої нафти приносить 0,020-0,025 дол. прибутку;
— один кілограм побутової техніки дає 50 дол. прибутку;
— середня норма прибутку від реалізації одного кілограма авіаційної техніки складає 1000 дол.;
— один кілограм наукомісткого продукту в інформатиці й електроніці дозволяє отримати до 5000 дол. прибутку.
Тому уряд України на сьогодні інтенсивно розробляє програми та проекти законодавчого сприяння для розвитку галузі IT-технологій.
На сьогоднішній день складно знайти в Україні компанію, що займається розробкою програмного забезпечення і не має у своєму портфоліо хоча б кілька західних проектів.
Ринок західних рішень в Україні можна умовно розділити на 4 категорії:
— розроблювачі-індивідуали;
— дрібні і середні вітчизняні компанії;
— офіси розробки західних компаній;
— великі вітчизняні компанії.
У першій категорії — 40-50% кваліфікованих програмістів, що працюють на київському ІТ-ринку, мають досвід роботи в західних проектах. Одержують випадкові замовлення, не мають стійкого потоку замовлень.
Друга категорія — найбільша за кількістю учасників ринку і найбільша за обсягами реалізованих проектів. Складають до 70% від загальної кількості компаній українського ринку. Персонал компаній — від 5 до 50 чоловік. Мають 3-4 постійних замовників — звичайно дрібних (3-7 співробітників) західних консалтингових компаній, що дають їм більш-менш стабільний потік замовлень від своїх клієнтів. Майже завжди ці компанії працюють і на місцевому ринку.
Третя категорія цілком орієнтована на західний ринок, але практично знаходиться в тіні не тільки державних органів, й самого ринку розробки ПЗ. Зазвичай як офіс використовуються квартири з виділеними каналами зв’язку, де працюють групи з 5-15 чоловік, рідше це звичайні офіси зі штатом 15-40 чоловік. Як  замовника, і по суті власника, мають одну західну софтову компанію, що надає їм окремі проекти чи частини проектів.
Четверта група — великі вітчизняні компанії, орієнтовані на місцевий ринок, але західні замовлення складають значну частину їхніх проектів. Кількість їх дуже невелика — десять-п’ятнадцять компаній по всій Україні. Звичайно проводять самостійну маркетингову політику і продають свої рішення кінцевим споживачам. Як правило займають одну з ринкових ніш, у яких є досить відомими брендами (Tessart — у рішеннях для авіапортів, Telesens — у білінгових системах, SoftLіne і Sputnіk Medіa в Інтернет-розробках, GSC Game World — розробка ігор).
З усіх перерахованих категорій тільки компанії з четвертої групи мають фінансові можливості і можуть дозволити собі проводити самостійну маркетингову роботу і працювати з західними клієнтами від свого імені. Рішення всіх інших компаній продається західними консультантами під своїми торговими марками, у більшості випадків розроблювач навіть не має права згадувати про ці рішення у своєму портфоліо. Таким чином, 80-90% українських розробок не ідентифікуються західними замовниками як зроблені в Україні.
Якщо говорити про найбільш прибутковий напрямок софтового бізнесу — продаж готових програмних продуктів, то на сьогодні широкому загалу не відома жодна  з українських компаній, що реалізує на західних ринках готові програмні продукти.
Але незважаючи на складності одержання західних замовлень, у 2001 році оборот виробництва ПЗ на експорт в Україні склав майже $39 млн. У той же час, оборот виробництва ПЗ для внутрішніх потреб України в 2001 році оцінюється до $19 млн. За 2002р. оборот експорту українського ПЗ склав понад $46 млн.
За експертними оцінками, в Україні існує до 1500 підприємств і декілька сотень тимчасових трудових колективів, що надають послуги з розробки ПЗ. Виробництво програмного забезпечення на експорт складає значну частину обороту цього сектора ринку інформаційно-комунікаційних послуг.
Аутсорсинг програмних продуктів може принести в Україну сотні мільйонів доларів і створити тисячі нових високооплачуваних робочих місць. Розробка експортного програмного продукту буде сприяти розвитку всієї IТ інфраструктури країни й істотно підвищить престиж України в очах світового співтовариства.