Ігор Кучнєв: “Зрадити можу лише з однією жінкою — роботою”

Перша перемога була до армії
— Пане Ігорю, коли у вас вперше з’явився потяг до перукарства?
— Я з родини перукарів. Мама, тітка та її діти займалися цією справою, але раніше не було прийнято, щоб перукарями були чоловіки. Я завжди мріяв бути військовим і двічі поступав у мореходку. Коли вдруге не пройшов за конкурсом, тітка запропонувала мені попрацювати у неї учнем. Тоді я був неповнолітнім і по закону мені належало отримувати 120 карбованців. Спробував. Зрозумів, що це моє. Коли служив в армії, інколи стриг дружин офіцерів, частіше, переважно по ночах, своїх товаришів по службі (сміється). А вони мені комірці підшивали, прасували.
— Бажання стати військовим в армії не прокинулось?
— Ні. Я вже точно знав, що хочу бути перукарем. До армії, у 1988 році, я брав участь у республіканському конкурсі перукарів у Запоріжжі, зайняв третє місце. Тоді я був наймолодшим учасником. Після демобілізації мені запропонували будь-який салон міста. Я вибрав Будинок побуту в центрі, біля ринку. Пропрацював там років 12 років. Там і з дружиною познайомився.
— З цього місця детальніше.
— Вона прийшла в перукарню, була ученицею і була навіть не в моїй зміні. І хоча я не вірив у кохання з першого погляду, планував тільки після 25 років одружитися. Але якось так воно виходило, що я завжди Альоні допомагав. То в санітарні дні штори вішали разом, то на екзамені її виручив. На знак вдячності вона запросила мене на пікнік. А потім ми зрозуміли, що це доля й одружились.

Зранку — зміна, ввечері — “кравчучка”
— Коли Кравчук прийшов до влади, ми заробляли лише на харчування. Бувало так, що одразу після зміни пішки поспішав на вокзал, де мене вже чекала дружина, перевдягався і ставав таким же “човником”, як і інші. Куди б не їздив, одержимий роботою, завжди голову повертав у бік перукарень, салонів. Я і зараз кажу дружині, що можу зрадити її лише з однією жінкою — роботою (сміється).
— І коли ж стався перелом, прогрес?
— Надивившись на салони за кордоном, я зробив висновок, що спочатку треба відкрити маленьку перукарню у місті. Мій патент на підприємницьку діяльність у 1995 році мав номер один. Це була перша приватна перукарня в Рівному, на Дубенській. Уявляєте, ми вивезли звідти цілий ЗІЛ сміття, самі ремонт робили. І навіть у під’їзді, де знаходилась перукарня, аби вхід гармоніював із напрямком нашої роботи. День я працював у державній перукарні, а день — на Дубенській. Клієнтів більшало. У той час, коли всі крутили завивки, вони коштували дорожче, я робив акцент на стрижки, до кожного підходив індивідуально.

Постійне вдосконалення – аксіома
— Знаю, що ви і тоді, і зараз постійно навчаєтесь.
— Так. Спочатку я просив клієнтів, які їхали за кордон, привезти мені щось професійне. Це були якісь гребінці, дзеркала, словом, гарні речі. Потім став просити привезти інформацію — журнали. Я був учасником першого конкурсу перукарського мистецтва в Києві, чемпіонату в Східній Європі. Тобто професійне вдосконалення — аксіома. Це позиція нашої сім’ї, культ навчання прищеплюємо сину Антону. Якось пішов з ним у бібліотеку, то там просто здивувались, що він стільки літератури прочитав за літо.
— Розкажіть як ви навчаєте учнів?
— Коли відкрили студію зачісок “Леді Стар” на Київській, постало питання кадрів. Я вчу, що ножиці треба з пальця скидати, їх треба відчувати, вони — продовження руки. Ножиці не повинні заважати щось робити. Моя тітка Тетяна Крижовець завжди казала: не повторюй за мною, не копіюй. Цей принцип я несу учням: створювати свої роботи. А я вчу алгоритму дій. Мені приємно, що мої учні працюють у кращих салонах міста і за кордоном. Ті, хто там побував, особливо вдячні за науку.
— Чи багато було у вас учнів-чоловіків?
— Троє. Всі вони успішно працюють.
— Пане Ігорю, а кого легше вчити — жінку чи чоловіка?
— Немає різниці. Успішність учня полягає в художньому смаку, наполегливості і бажанні вчитися. Якось Шостакович в інтерв’ю сказав: “У п’ять років я по 12 годин музиціював, а однолітки в цей час гралися. Коли вони бігали за дівчатами, я теж музиціював. То у моєму таланті 99 відсотків трудолюбства і один відсоток таланту від Бога. Але без цього одного відсотка я не став би Шостаковичем”.

Запізнення смерті подібне
— Як ця формула вимальовується стосовно вас?
— Я випадкова людина в цій справі (сміється). Однак я дуже вимогливий до себе, і до підлеглих. Як можна запізнюватись? Це смерті подібне. Те ж стосується і неохайності. Ми приходимо на 8.30, а починаємо працювати о дев’ятій. Це закон, адже я в душі військовий.
— А погані звички у вас є?
— Була звичка палити. Але вже кілька років не палю.
— Пане Ігорю, а які моменти, випадки в роботі є найприємнішими. Можливо, це періоди випускних і польоту фантазії?
— Для мене цінна кожна людина. І справа не в тому, що це хтось відомий у місті чи зірки, які приїжджали. Основне — посмішка задоволення клієнта, який залишає “Леді Стар” з щастям на обличчі, з часточкою моєї душі.
— Тобто, у вас такі моменти бувають щодня?
— Так, і це не голослівність. А особливо приємно мені подарувати красу клієнтці, яка має комплекси.
— А є речі, від яких ви не можете відмовитись?
— (Думає). Не можу без сім’ї — це моя фортеця. Вважаю, що я щаслива людина, адже нині міцна сім’я, де панує справжня любов — рідкість.
— Ваш ідеальний вихідний.
— Люблю активний відпочинок — плавати, подорожувати. Недавно пообіцяв сину за гарне навчання три дні подорожі в будь-яке місто. Були у Києві, обходили все і вся.
— Чи є в роботі гарячі періоди?
— Я люблю роботу з довгим волоссям і це мене не втомлює. Не відчуваю втоми біля крісла. Але часом після роботи таке буває.
— Що ви читаєте?
— Науково-популярну літературу, про виховання дітей. Біблія — настільна книга. Користуюсь аудіокнигами — це зручно.
— Хто ваш найкращий друг?
— Дружина.

Хороший майстер – добре ерудований
— Пане Ігорю, кажуть, якщо волосся неслухняне, хвилясте, то і такий характер людини. Це справді так?
— З досвіду помітив, що люди з кучерявим, неслухняним волоссям завжди хочуть, щоб воно було прямим. Довго шукав психологічні причини цього. І знайшов. Якщо у людини лад у шафі, гаманці, на столі, тобто в голові, а на голові бедлам, то це просто створює незручності. Тому, якщо хоче така людина випрямити неслухняне волосся, перукар повинен це зробити і клієнт буде задоволеним.
— Ви самодостатня, реалізована людина. Але оскільки ви постійно вдосконалюєтесь, то яка ваша планка бажань, задумів?
— Збільшити сім’ю на дві людини, мати свій гарний будинок і, може, не в Україні. Мене давно запрошують працювати за кордон. Роздумаю над цим, але вагаюся. Я завжди хотів за кордоном навчитися, як треба працювати, як любити людей. Відома російська авторка Долорес Кондрашова багато років прагне відродити престиж професії перукаря. Цього прагну і я. Адже наші клієнти не дивляться серіалів і в салоні майстри повинні мати достатній рівень загальної ерудиції, аби підтримувати розмову з клієнтом на будь-які теми. Це і є вищий пілотаж, до цього треба прагнути кожному.