Керівник товариства “РЕНОМЕ-ПАРТНЕР” Олександр Тимощук плюсом посади вважає присутність новизни у житті

Призначення стало несподіванкою



— Олександре Миколайовичу, розкажіть, що було до “РЕНОМЕ”?


— Після закінчення 9 класів у селі Переросля Дубенського району вступив до Рівненського автотранспортного технікуму, який закінчив з відзнакою у 1997 році. Хочу сказати, що то був нелегкий час для моїх батьків: зарплату виплачували з великою затримкою, живих грошей практично не було, і більша частина сімейного бюджету (а у мене ще дві старші сестри) йшла на моє навчання. Потім я поступив в Рівненський інститут слов’янознавства на спеціальність “маркетинг спільних підприємств”, де вчився заочно і паралельно працював пожежником. У 2000 році одружився і переїхав у Рівне. Тут моїм першим місцем роботи стало підприємство “Продекологія”, куди влаштувався маркетологом. Згодом став заступником начальника відділу маркетингу, його начальником. Працювати на “Рум’янець” маркетологом перейшов у 2003 році. Тоді це ще був “Хлібодар”, на якому стартував новий проект. Мені було запропоновано проводити маркетингові дослідження та розробляти стратегію маркетингу. У 2004 році на “РЕНОМЕ” перейшов працювати мій безпосередній керівник і, так би мовити, перетягнув і мене. В цьому була частка ризику, адже на той момент дружина була вагітна, а я влаштовувався з випробувальним терміном три місяці і не мав права помилитися. Був момент, коли навіть хотів відмовитись від пропозиції змінити роботу. Однак я розумів, що це солідна компанія, з великими перспективами. В “РЕНОМЕ” починав начальником відділу маркетингу. У грудні 2005-го постало питання про реорганізацію “РЕНОМЕ-ПАРТНЕР”: було меблеве та віконне виробництво і акціонерам треба було визначитись, який із бізнесів розвивати. Мені й запропонували провести дослідження і допомогти з подальшим розвитком компанії. — І ви погодились?


— Погодився і перейшов з начальника відділу ЗАТ “РЕНОМЕ” на маркетолога ТОВ “РЕНОМЕ-ПАРТНЕР” і працював на цій посаді до лютого 2007 року.


— Як же відбувалось ваше призначення? Це було для вас несподіванкою?


— Так, цілковитою, адже ніяких передумов до того, що стану директором, не було. Я працював звичайним маркетологом і не робив ніяких натяків на те, що хочу зайняти цю посаду. Коли тодішній директор товариства Анатолій Степанюк повідомив про своє звільнення, оголосили конкурс на заміщення вакантної посади. Через деякий час стало відомо, що існують претенденти, так би мовити, “зі сторони” і вся фірма чекала на абсолютно нового керівника. Однак в останній день роботи попереднього директора, ось у цьому кабінеті, на розширеній нараді виконавчий директор повідомив, що товариство очолить працівник “ПАРТНЕРА”. Кожен з присутніх у голові почав прокручувати різні варіанти, але ніхто, і я в тому числі, і подумати не міг, що зараз прозвучить моє прізвище. Спочатку відмовлявся, пропонував обрати більш досвідчених працівників. Потім була розмова з Сергієм Бербенцем і я, розуміючи, що такий шанс випадає лише раз у житті, погодився. — Тобто це був аванс довіри до вас?


— Так, це був і аванс довіри, і ризик акціонерів, і збіг обставин одночасно. — Хто з колег, керівників “РЕНОМЕ” вплинув на вас найбільше?


— Коли я влаштовувався в компанію, то співбесіду проходив у Сергія Бербенця. Він же був безпосереднім керівником, коли я очолив товариство. Тоді Сергій Миколайович пообіцяв підтримку та сприяння. І слово своє дотримав. А зараз і генеральний директор ЗАТ “РЕНОМЕ” Надія Гладкевич завжди допомагає порадами.






Мінуси стали плюсами



— Чим відрізняється Олександр Тимощук сьогодні від того, який прийшов сюди маркетологом?


— Посада додала впевненості, рішучості. Я став розкутішим. А допоміг у цьому тренінг для лідерів, який я пройшов у Центрі психологічних технологій. Коли мені запропонували директорську посаду, я вважав, що не дуже їй відповідаю, і назвав свої недоліки. Однак виконавчий директор пообіцяв, що після навчання мої мінуси стануть плюсами. Так і сталося. — Як сприйняли призначення ваші батьки?


— Звісно, зраділи за мене, адже сили, вкладені у моє виховання і навчання принесли бажаний результат. Коли приїжджаю до батьків, вони обов’язково розпитують про роботу. Ще і порадити щось можуть, слідкують за публікаціями у пресі про наше підприємство і про мене. — Що для вас означає успіх?


— На мою думку, успішним є той, хто у сфері своєї життєдіяльності, будь то спорт, бізнес чи будь-що інше, досягнув кращого результату, ніж переважна більшість людей. Неважливо, чи має від цього матеріальну винагороду, чи ні. — Чи знаєте, що про вас думають підлеглі?


— Ніколи не ставив питання, що про мене думають колеги. Натомість намагався робити лише хороші вчинки. Однак, коли ти відчуваєш себе відповідальним за працівників та долю підприємства, то дивишся на світ під іншим кутом ніж рядовий працівник. Відповідальність заставляє робити вчинки, які не завжди зрозумілі підлеглим, часом навіть дещо жорстокі по відношенню до них. Зрештою, коли у тебе працює близько сотні людей, чи можна бути усім хорошим? Звісно, ні. Тому не здивуюсь, якщо частина працівників не поділяють мою позицію. — Яким був ваш найбільш ризикований вчинок чи непопулярне рішення?


— Саме перехід із “Рум’янця” на “РЕНОМЕ” і був ризикованим вчинком. Я не мав права на помилку. Важко було психологічно. А ще непопулярним рішенням я назвав би зміну торгової марки “РЕНОМЕ-ПАРТНЕР” на “ВІКНОВА”. Вона була потрібна тому, що назва товариства не відповідала концепції позиціонування – сучасні металопластикові вікна високої якості, які виробляються з німецького профілю REHAU та фурнітури WINKHAUS. Крім того, нас часто ототожнювали з іншими товариствами групи компаній “РЕНОМЕ”, через що нашу продукцію було важко спозиціонувати в потрібному напрямку. “ВІКНОВА” ж напряму асоціюється з вікнами і це сприяє ефективності нашого бізнесу. Сьогодні нова торгова марка ще не стала повноцінним брендом, але вже можна констатувати, що рішення про ребрендинг було правильним.






Ніколи не прагнув заробити мільйони



— Що може вас засмутити, вивести з себе на роботі?


— Я завжди тримаюся на роботі спокійно, намагаюсь не давати виходу емоціям. Не люблю, коли відривають від важливих справ дрібницями та ігнорують мої вказівки. — У такому молодому віці ви вже директор товариства. Це ніби як стеля у кар’єрі. А що ж далі?


— Я ніколи не ставив перед собою мети досягнути високої посади або заробити мільйони. Для мене важливо, щоб робота була цікавою та приносила стабільний заробіток, якого вистачало б на утримання сім’ї. Моя робота саме така. Тому планую і надалі працювати на займаній посаді, розвиватися й рости з компанією. Хоча поганий той солдат, який не прагне стати генералом. — Під час корпоративного брейн-рингу ви демонструєте хорошу ерудицію. Що є її основою?


— Я мало читаю художньої літератури, більше професійної з менеджменту і маркетингу. Такі книги по кілька разів перечитую. Колись дуже любив телевізійну гру “Що? Де? Коли?” А у брейн-рингу від мене небагато залежало: команда була правильно підібрана і мотивована на те, що ми і тут найкращі. В таких іграх спрацьовує логічне мислення, здатність аналізувати і вибудовувати ланцюжок, з якого народжується відповідь. Ще в дитинстві батько старався сформувати у мене до цього здібності: не прямо вказував, як діяти, а намагався, щоб я сам вибудовував хід і послідовність дій. — Хто з відомих персон сьогодення чи минулого викликає у вас симпатію?


— У політиці — це наш земляк, перший Президент України Леонід Кравчук. Він і досі активний політик, мудрий чоловік. А ще мені симпатизують люди, які досягли високих результатів у бізнесі, як кажуть, з нуля, без стартового капіталу. Це і наші акціонери, які створили таку потужну групу компаній.






Навчився ні про що не шкодувати



— Про щось у житті шкодуєте?


— (Сміється). На тренінгу нас вчили ні про що не шкодувати. Є речі, яких я зараз не робив би, або зробив би по-іншому. Однак, що було, те пройшло. Шкодувати не маю за чим. — Де почуваєтесь найкомфортніше?


— Вдома, у своїй кімнаті за комп’ютером. Почуваюсь затишно, коли поруч дружина Тетяна та син Станіслав. — Як проводите вихідні?


— Оскільки в робочі дні залишається мало часу для сім’ї, вихідні, як правило, проводжу в сімейному колі. Намагаюся якомога більше часу приділити вихованню сина. Йому тільки три роки — цікавий вік. До речі, він уже знає рекламу “Вікнова” і позитивно на неї реагує. Зазвичай гуляємо зі Стасом у парку, на дитячому майданчику. Коли тепло — любимо їздити з друзями в ліс на шашлики. Цього літа вперше були на морі всією сім’єю. — Чи маєте якісь усталені сімейні традиції?


— У нас це 8 березня — день народження дружини. У мене день народження 9 березня. Тому завжди рідні, близькі збираються у нас і ми відзначаємо потрійне свято. — Чи маєте побутові слабинки?


— Люблю пельмені у виконанні дружини. Сам іноді практикуюсь на тому, щоб їх зварити. — А захоплення?


— Граю у шахи, волейбол. Усі корпоративні турніри з волейболу проходять з моєю участю. — Олександре Миколайовичу, коли за плечима рік керівництва, які плюси директорської посади ви назвали б?


— Це відсутність рутини, постійні зміни, присутність новизни — стратегії, розробки. Словом, є цікавість у житті. Я це люблю.