Олександр Скринник: “Гроші люблять тишу в політиці”

“Азот” –
хороша школа
Після екскурсії заводом ми розпочали інтерв’ю.
— З потужностей заводу зрозуміла, що виробництво продтоварів — вигідна справа...
— Зважаючи на те, що поїсти людям хочеться завжди. Сприяє нам також і те, що в Україні добробут населення зростає і зростає його купівельна спроможність. Нещодавно ми ще викупили поряд із заводом колишній хлібозавод — будемо розширятися, нарощувати обсяги й потужності виробництва. Маємо біля 10 000 метрів квадратних виробничих приміщень, які ще не задіяні, але це наша перспектива, тому що інші виробничі корпуси завантажені на 100 відсотків.
— Чому припинили займатись продукцією хімічного виробництва?
— Коли утворилась фірма “Поліхім”, планував займатися продукцією хімічного виробництва, в т.ч. адипіновою кислотою. Ми тоді досить вдало співпрацювали з хімічними підприємствами України, в т.ч. з ВАТ “Рівнеазот”. На жаль, співпраця з “Азотом” припинилася. Нові власники заводу, з новим директором, досить багато зробили для “Рівнеазоту”. Трудову біографію я починав на виробництві адипінової кислоти, і потім, працюючи в “Пульсарі” і в “Поліхімі”, ми забезпечили поставку сировини і збут продукції цього виробництва. Цілком природно, що новий власник захотів сам без посередників налагодити збут. На жаль, з певних об’єктивних і суб’єктивних причин це не вийшло, адже дане виробництво не є основним — більш прибуткове й вагоміше виробництво мінеральних добрив.
— А чим сьогодні займається “Поліхім”, який ви очолюєте?
— Нині ТзОВ “Поліхім” закінчує триповерховий будинок на вул. Павлюченка, 12А. Там розмістяться і квартири, й офіси. Займаємось перспективою розвитку Здолбунівського заводу продтоварів і.т.д.
— Ви працювали з якимсь фондом фінансування будівництва?
— Робота із фондами фінансування будівництва має свою особливість. У результаті банк заробляє і на забудовнику, і на покупцях квартир. Ми підрахували, що дешевше будувати власним коштом. Якщо бракуватиме ресурсів — взяти кредит. А приміщення, виходячи з ситуації на ринку, здамо в оренду чи продамо.
— Те, що ви були секретарем комсомольської організації на “Азоті”, якось допомогло в житті?
— На “Азоті” починав слюсарем. А далі був і начальником відділу, і секретарем комсомольської організації підприємства, і членом парткому “Азоту”. Для мене це була хороша школа, і досвід був неоціненним.
Картини вибираємо ексклюзивні
Під’їхали до будинку. Ворота відчинились, і нам назустріч вибігла велика німецька вівчарка.
— Це Джек, він ще зовсім молодий. У нас ще є Юта (Ще одна вівчарка тієї ж породи підбігла до мене). Не бійтеся. Вони дресировані, і ви зі мною. Вони вас не зачеплять, тільки хай обнюхають. Сусіди чомусь насторожено ставляться до собак. І остерігаються, коли вони вибігають на вулицю (Присідає, гладить псів по черзі). Ви мої хороші... (Ми йдемо в бік будинку. Пси біжать до дверей).
Свій будинок я будував у 1996 році. Тоді ще не було таких будівельних технологій. Та й інтер’єр робили без дизайнерів. Цей триповерховий будиночок, можна сказати, наша творчість. Ось прихожа. Це зал. На першому поверсі ще їдальня та кухня.
— Гарні картини...
— Картин у нас багато. Це роботи хорошого знайомого нашої сім’ї Костянтина Степанюка. Пейзажі, що висять у залі, і репродукції відомих художників по всьому будинку. Ця картина (показує на чудовий пейзаж) намальована олією. Якщо обирати між тим, що продається в магазинах, і картинами, які в одиничному екземплярі пишуть художники, ми вибираємо останнє (Піднімаємося на другий поверх. Нам назустріч вибігає кицька з кошеням).
Це наша Дезя (Бере на руки і садить кицю на долоню. Вона слухняно сидить). Це киця нашої дочки. Кошеня ще не має імені. Ми вирішили, що його назвуть господарі.
— У вас багато книг.
— Книги переважно моєї дружини та дітей. Дружина раніше захоплювалася детективами. Ось у неї їх скільки (показує на стелажі). Її улюблений автор — Чейз. А там — рушниці (показує на сейф).

На риболовлі уху варить дружина
— Любите полювання?
— Люблю цю справу і риболовлю.
— Який найбільший трофей?
— Три кабани протягом однієї хвилини (на одному номері), причому третій — сікач, захищаючи стадо, повернув і нападав на мене. Дивуюсь, як я не розгубився і встиг перезарядитись. Але велика здобич ділиться між усіма учасниками полювання. Тому додому привіз тільки частину здобичі. А ще якось піймав дев’ятикілограмову щуку.
— А дружину із собою берете?
— На полювання — ні. А на риболовлю — з радістю. Люба варить надзвичайно смачну уху. Вона взагалі смачно готує.
— Найулюбленіша страва від дружини?
— Фарширована щука. Дружина у мене також слідкує за порядком в будинку і у дворі.
— Ви з дружиною із села. За роботами на городі не сумуєте?
— Колись подібне питання задала моя мама. Я відповів, що маю чудовий город недалеко від дому. Він родить впродовж року і не потребує обробки (показує рукою в напрямку базару. Піднімаємося на третій поверх. Там стоїть російський більярд).
— У більярд часто граєте?
— Бачите, що сукно вже протерлось. Граю, звичайно (Бере кий і забиває кулі). А тут відпочиваємо (Показує на плетений столик та стільці). Це поверх для відпочинку.