Ми у Facebook
25.12.2008, 21:36

Сергій Іванов: “Піднімаєш свою планку – зростають і можливості”

Найяскравіше враження 2008 року — Храм Гробу Господнього в Єрусалимі

Зустріч Сергій Іванов призначив о сьомій ранку на занятті айкідо. Він навіть спеціально приготував кімоно для мене, але приєднатись до кремезних чоловіків, що тренувались, все ж не ризикнула. “Тут існує традиція: після занять усі на кухні п’ють чай, тож пропоную не заважати хлопцям й поснідати в іншому місці, — запропонував він. Так традиційний бізнес-ланч перетворився на сніданок у дитячому кафе.
— Сергію, твої ранкові заняття єдиноборством — це така собі ранкова гімнастика?
— Не тільки. Для мене важливо навчитися використовувати принцип “айкідо”, тобто виграти-виграти. Принцип гармонічного вирішення конфліктів. Коли ти дієш не прямо в лоб, а на відстані, що вимагає якнайменше зусиль. Цей принцип працює всюди: у сексі, у бізнесі, в родині, у спілкуванні з друзями... Цей принцип ми заклали в клініку “Дивосил” інтуїтивно. Скажімо, нещодавно звернулися до мене у грубій формі працівники однієї організації, щоб зняв банер, який висить на паркані навпроти облмуздрамтеатру. Вони мотивували це тим, що хочуть там повісити свою інформацію. Можна було би піти на конфлікт, але я переконав їх, що реклама, розміщена по обидва боки від нашої, буде більш ефективна.
— Твоя дорога у власний бізнес була довгою?
— Мені у житті щастило на людей. Якось познайомився в Острозі з колоритним чоловіком Тарасом Бегою. Він не дав мені нормально повчитися на третьому курсі Острозької академії, бо покликав до себе працювати. Робота з ним приваблювала, тому сама структура не мала жодного значення... Проте виявилось, що “Острозьке районне споживче товариство” — музей економіки Радянського Союзу. Я там зрозумів, як не треба працювати. І що в цьому житті не працює. Коли Тарас Бега не витримав і пішов з підприємства, моє перебування там стало нелогічним.
— І ти повернувся до навчання на стаціонарі?
— За кілька тижнів той самий Тарас Бега запропонував роботу заступника директора хлібозаводу, який він очолив. Я подумав: “Чому б і ні?” Так на четвертому курсі став працювати на Острозькому хлібозаводі. Потім через сімейні обставини мусив переїхати у Рівне. І мені знову пощастило: познайомився з Анатолієм Кричильським. Півтора року працюючи у “РЕНОМЕ”, мав можливість багато взяти для себе від цієї людини.
— Чого ж не залишився, ще стільки можна було взяти, а ти обрав вільне плавання?
— Знаєш, останні дев’ять місяців, які працював у “РЕНОМЕ”, був завантажений приблизно на 40 відсотків. Це проти моєї природи, і я не витримав. Парадоксально, але як тільки дійшло все до організації власної справи, Анатолій Миколайович Кричильський зробив пропозицію, від якої не відмовляються – очолити новий проект. І я був, як Ілля Муромець перед каменем: наліво підеш — коня втратиш...
— Розкажи, як виникла бізнес-ідея?
— У лісі біля вогнища. Ми з одногрупниками святкували першу річницю випуску з академії. Ніч, люди вже порозповзалися по наметах, я сидів один. І несподівано прийшло рішення, завдяки якому впродовж наступного року мій місячний дохід став у десять разів менший, ніж той, коли я працював у “РЕНОМЕ”.
— Але ж було якесь певне підґрунтя нової справи у цифрах?
— Не було. Воно з’явилося за два місяці після початку роботи центру “Купала”. Тоді народився бізнес-план другого центру “Купала”, а далі був дуже серйозний бізнес-план клініки “Дивосил”. Радий, що прийняв рішення тоді. Дуже вдячний родині за підтримку впродовж першого року. Але як би парадоксально не було, найкомфортніша атмосфера для наших пацієнтів була там, у першому центрі “Купала” на вулиці Сагайдачного. Я бачив, як люди на моїх очах змінювалися. У нас на журнальному столику лежали такі собі лакмусові папірці: глянцеві журнали та книги про здоров’я. І коли люди приходили вперше чи вдруге, вони тягнулися до глянцю, а коли приходили всьоме-вдев’яте — обирали книги про здоров’я. І було важливо, щоб ці люди мали можливість спілкуватися із собі подібними. Тому з’явилась ідея з гімнастичною залою із різними видами гімнастик- фітнесів.
— Ти помічений у Клубі рівненських підприємців і був співорганізатором Форуму малого бізнесу. Для чого це, на твою думку, підприємцям?
— Гуртом і батька добре бити. Форуми підприємців дають можливість керівникам та власникам бізнесу, образно кажучи, вирватися із замкнутого кола. Подивитись, як воно рухається, ізсередини і перетворитися не на професійну шестерню, а на майстра, який з ключем підкручує, що необхідно, аби шестерня рухалась краще.
Чим більше з’явиться у місті ефективних бізнес-систем, тим більше податків, робочих місць. Не у багатьох є можливість спілкуватись. У підприємців, що працюють у різних галузях, принцип роботи, виявляється, однаковий.
— Усі члени клубу стали успішними?
— Про всіх не знаю, а про п’ятьох-шістьох скажу, що так.





На правах реклами